«…Озера будуть у вічності. А тут часи
падінь.»
(Р. М. Рільке)
Ми падаємо.
Сонце сумним волоцюгою
Шкандибає манівцями Галактики.
Ми летимо в безодні невідомого часу
Горілиць (бо не птахи ми і не метелики),
Ми вміємо лише падати:
Крила обпалила нам пожежа –
Часи падінь прийшли на землю лелек,
Лише озера вічності
Дзеркалами пристаркуватого неба
Кидають сонячні зайчики
Назад – у простір,
Де пливе човен-зірка.
Я теж у цій дзеркала нескінченності
Спробував зазирнути необачно.
Але побачив лише тінь.
Тільки не чорну, а білу
(Ви бачили колись білі тіні
На стіні туману,
Коли день Одкровення
Відчинив Двері Світла?)
Часи падінь:
Душі людські
Як осінні листя
Падають в темний колодязь «Ніщо».
А хотілось би
(Не тільки мені старому)
Щоб падали вони
На поверхню озера вічності…
Озера вiчностi
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №214110601996
Свидетельство о публикации №214110601996
Рецензии
Красиві, філософські вірші, Шон, читаю і не залишає мене відчуття мудрості, знання того, що знаходиться там, за межею. Ви про це знаєте, тому пишіть про це у віршах. Сподобалися мені Ваші вірші, із задоволенням читала, правда, залишилося відчуття якоїсь легкого смутку від неминучого. Дякуємо!!!!
Марина Шатерова 16.02.2016 19:52 • Заявить о нарушении
Марина Шатерова 16.02.2016 19:52 • Заявить о нарушении
Дякую за такий приємний відгук і розуміння моїх творів! Приємно мені знайти нових читачів... У мене переважно сумні вірші... Не всі їх сприймають і розуміють...
Шон Маклех 18.02.2016 17:38 Заявить о нарушении
Шон Маклех 18.02.2016 17:38 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.