Гранітний сум блищить від зір вечірніх
В безмежній бурштиновості очей.
Застигло все, мовчить вертеп сумирний.
То не життя, але іще не смерть.
То ще не все,
ні, я не вірю, знаю:
У найтемнішій глибині душі,
Бурштин тече в нестерпнім жаскім жару.
Гори, любове, вщент все рознеси!
Та знов мороз самотності спадає,
І знов кудись веде, незнано, Бог.
То врозмах в сніг,
то аж до зір злітаєш.
Калічить, б'є, величить метроном.
Гранiтний сум блищить вiд зiр вечiрнiх...
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214110800791
Свидетельство о публикации №214110800791
Рецензии