Zeitnot

        Камера показує чарівне блакитне небо, в правому куті починається білий слід від далекого літака. Добравшись до середини, тихенько наростає гуркіт двигунів. Камера опускається, в далечині видніється зелений та яскравий ліс. На передньому плані поле жовтої пшениці. Зліва піднімається пил на початку горизонту з лісом. Гуркіт двигуна автомобіля. Камера блискавично приближується до джипу темно синього кольору. Позаду нього причеп у вигляді будинку на колесах. Великий,  двоповерховий, кольору срібла. Пил осідає. Відкриваються двері зі сторони водія. Лунає мелодія Die Antwoord – Pitbull terrier, останні п’ятнадцять секунд. Починається трек  Fish Paste і звук зменшується. З машини виходить чоловік в білій футболці і темно синіх вигладжених шортах. Тижнева щетина покриває пухкі щоки.
       
        (Джордж Девідсон) Нарешті приїхали. Яка красота, Нова Зеландія не перестає дивувати! Нарешті відпочинемо разом з родиною. Емілі, іди розбуди дітей.

        (Емілі) Звичайно милий.

        Золотоволоса дівчина, років тридцяти, з ніжно темно синіми очима, має легкий акцент, швейцарський, відкриває двері і весело іде до хати-причепа.

        (Емілі) Сократ! Сократ!? Розбуди Вероніку і виходьте. Ми вже приїхали.
 
        Камера з тилу Джорджа напливає через плече. Далеко видніється не високий гірський хребет. Перед ним невелике озеро. Сонце починає спускатись.  На небі пару білих хмаринок, та далекий слід від літака.
Горить полум’я.  Діти весело грають в м’яча. Хлопчику сім, а дівчинці п’ять років. Містер і Місіс Девідсон, сидять на надувному дивані вкутані в плед. У Емілі в руках високий бокал шампанського, у Джорджа шотландське віскі Bowmore, без льоду. Пляшка якого стоїть на передньому плані.
        Небо набуває багряного кольору.
        Гул легкомоторного літака тривожить дітей.

        (Джордж) Щось швидко Робертсони, не схоже на них.

        (Емілі) Ага, невже Олівія голову висушити не встигла. Ах-ах. Так довго чекала щоб відпочити від ваших справ з Річардом. Ви постійно разом. І навіть на вікенди. І я забула уточнити, Хлоя і Майкл теж приїдуть?

        Джордж встаючи з дивана, ставить на стіл келих і направляється в бік літака.

        (Джордж) Якщо чесно, не знаю, О’Фейли, завжди мають звичку не пояснювати своїх дій.

        Діти швидко підбігли до літака, з якого вийшло темноволосе подружжя. Обмінявшись привітаннями та посмішками перейшли до Вечірнього святкового столу на природі.
        Легке освітлення від ліхтаря розташованого на даху хати-причепа. Темно волоса тендітна Олівія впевнено розповідає, який гарний пейзаж відкривався над гірським хребтом. Емілі, піддакує, адже теж літала з чоловіком на материк повз гори.

        (Емілі) Потрібно порекомендувати Річарду там зробити зупинку на день, нехай Джордж дасть координати галявини, яку ми знайшли місяць тому. Неймовірно! А захід… ммм.

        До Емілі прибігла Вероніка, яка тяжко втягувала повітря і вскочила до матері під плед. За нею прибіг Сократ. І всівся, закинувши голову до неба.
        Камера описує дуже чіткі і яскраві зірки. Силует молочного шляху. 

        (Сократ) Дивіться! Дивіться! Видно Оріон! Бачите!? Там червона зірка, велика. Це Бетельгейзе! 

        (Олівія) Я бачу, ой, як гарно!

        (Джордж) Сократ, розповіси нам легенду до цього сузір’я?

        (Сократ) Так, Оріон це син Посейдона.

        (Вероніка) Це бог океанів! Я знаю мамо!

        (Сократ) Ага, і він був мисливцем, найкращим. І через це його не любила Гера, і наслала Скорпіона, щоб він його убив. Хитрий скорпіон вжалив Оріона. І він вмер. А Зевс відправив його на небо. І з протилежного боку неба, помістив сузір’я Скорпіона, щоб той ніколи не наздогнав його племінника.

        (Емілі) До речі, як там на рахунок племінника, а Олівія?

        Олівія, злісно подивилась на зведену сестру. Махнула довгим темним волоссям, відвернувши голову до зіркового неба.

        (Олівія) …на рахунок племінника, зведеного племінника, по-перше, а по-друге коли потрібно тоді і буде.
       
        (Емілі) Ну Олівія, чому ти постійно злишся коли говоримо за нас, як за сестер? Я ж не винна, що перший чоловік НАШОЇ мами, забрав мене назад в Швецію, і залишив маму саму.
 
        (Олівія) Отож, ти не знаєш, як мама, потім мучилася, в тій сірій Шотландії. І коли я з’явилася, як тяжко було, нам. Ще цей паскудний англієць втік…

        (Емілі) Ми про це постійно говоримо. Так мене не було там…

        (Олівія) Ти гралась з плюшевими мішками…

        (Емілі) Кохана моя, ти не помітила, як чудово все склалося потім? Нас звели наші кохані чоловіки. Нас об’єднали. Вернули в сім’ю. І тепер наздоганяємо все що втратили.
       
        (Олівія) Радуюсь тільки що, через тебе мама дійсно щаслива стала. Я не змогла її ощасливити. Добре, вибач Емілі, тебе кохаю.
Камера показує посмішки, і розвертається, здалека видно темні тіні літака та людей.
        Джордж придивився та здивовано заговорив.
       
        (Джордж) Нічого собі, в темноті не розібрав. Я перший раз бачу Аеромобіль. Він же бренд-нью кар. Словацький, здається.

        (Річард) Так, місяць тому узнав від спонсорів, Європейських, одразу замовив на пробу. Мені подобається. Легкий, швидкий, і «гарнюній», так каже Олівія.

        Камера проходиться по корпусу блакитного аеромобіля, і Річард проводить рукою по ньому. Чоловіки схвально посміхаються. Недалеко видніється світло ватри.

        (Джордж) О, Річард, ти ж не бачив мій новий причеп, з середини.
        (Річард) Ахах, на цей раз він мусить літати!
        (Джордж) Ахах, та ні.

        Камера направлена на вхід з заду причепа.  Блискучі металеві двері відчиняються. Здивовані очі Річарда і голосне «Уау!». Стиль ХайТек Мінімалізм. Чорно фіолетового кольору. Камера на першому поверсі, починається рух з коридору в глиб. По правій стороні стінка до туалету. По лівій – до ванної кімнати. Далі  за дверима до туалету різкі сходи пів колом. Все приміщення це кухня-столова.
        Річард і Джордж піднялись на другий поверх. Здивуванню не було меж. Чутно оклики захвату. Приміщення розділено на дві половини. Зліва для дітей, праворуч для батьків. В кімнаті для дорослих стеля була прозора. Скло. Під ним знаходилось  ліжко поряд телескоп, при вході шафа та стіл. Приглушене світло.

        (Річард) Це чудово! Неперевершено! Екстра круто. Ліжко наповнене водою!? Водяний матрац? Нічого собі! Уау!

        (Джордж) Для компенсації нахилу…

        Річард впав на ліжко. І дивився на зорі. Ярка та насичена красота. Джордж теж плюхнувся на ліжко. Камера розположена зверху.

        (Джордж) Те що потрібно. Неперевершено.

        (Річард) Це просто супер. Кращий друг, родина, зірки. Мрія. Яка завжди поруч. Яка збувається невідомо коли. Яка збувається в найкращі часи.
 
        (Джордж) Погоджуюсь. Кращий друг, кохання, зірки. Одна із сорока радощів життя.

       
        Світає. Маленький туман. Біля лісу стоїть моа. Велика рідкісна птиця котра не здатна літати.
        Кімната в котрій сплять Річард та Олівія. Роздається різкий, розриваючи повітря, звук. Замужня парочка прокидається та кидає погляд на прозору стелю. На небі видніється білий туманний слід. Звук наростає. Слід збільшується приближуючись до горизонту. Спалах. Тишина.
        В кімнату вбігає сполоханий Джордж.

        (Джордж) Ви це бачили!? Потрібно перевірити, що то.

        Камера біля дверей причепа. Двері різко відкриваються хлопці швидко і енергійно відщепляють джип. Вскакують до нього. І залишаючи по собі димову завісу, зникають.
        Салон автомобіля. Серйозні обличчя. Перекинулись парою ідей, що то може бути.
        Раптово, роздається ще один пронизливий гудок в небі. З’являється білий слід, в тому ж напрямку. Машина зупиняється. Хлопці вискочили з неї, щоб краще роздивитися.

        (Річард) Це не літак, сто відсотків. Можливо, все ж таки, космічне сміття.

        (Джордж) Все можливо, тобі не здається, що воно в нашу сторону падає?

        Двері негайно закрились, Річард висунувся в вікно щоб спостерігати.  Координуючи, але в основному, вказуючи їхати швидше. Ще один зрив. Ще одна біля пляма, падаюча до землі.

        (Річард) Що твориться? Чого їх так багато? Що це!? Потрібно забиратися звідси та зателефонувати до міста попередити.

        (Джордж) Подзвонити до О’Фейлів, не хай не сунуть сюди свої ірландські дупи.

        Під’їхавши до причепа, їх зустріли жінки, діти сиділи на першому поверсі під столом. Грім роздавався кожні три хвилини. Звуки падаючих обломків були повсюди, земля перетворювалась в сито. Небо покрите білими та чорними полосами.

        (Річард з телефоном) Ало, Майкл, не їдьте сюди, тут якась катастрофа, все падає з неба.

        (Майкл О'фейл) Привет, Ричард. Тут такие дела, мы не сможем приехать, мы сейчас в Париже. И ваше предложение не актуально. Да и с неба летят метеориты, вооот. Так что до встречи.

        (Річард) Ало, Майкле, ти мене чуєш!? Ало? Зв'язок перервався.

        (Джордж) Давайте забиратися звідси.
 
        (Річард) Ми полетимо аеромобілем.

        (Джордж) Що? Ні. Там не безпечно. Давайте з нами.

        (Емілі) Так, сестро, залишайтеся з нами. Так безпечніше.

        (Річард) Ні, ми краще полетимо, тим паче що вже не так часто падає.

        (Джордж) Ну дивись друже. Будьте обережні.

        Річард і Олівія побігли до аеромобіля оглядаючись то на причеп біля якого стояла Емілі, а Джордж прикріплював джип, то на небо вкрите сіткою з падаючих обломків.
        Олівія викрикнула та впала. Річард від жахливого зриву пригнувся. Крики Емілі донеслись до його вух. Між ними впав обломок металевого супутника.
        Отряхнувшись, всі підійшли до ями. В ній лежало щось металеве, якась запчастина від космічного апарату.

        (Джордж) Це космічне сміття падає…
       
        (Річард) Можливо аварія сталася.
       
        (Олівія) Аварія одразу всіх супутників?..
       
        (Емілі) Можливо одного, великого.

        (Сократ) Падають всі під різними нахилами, але в одному напрямку.

        (Вероніка) Мамо, мені страшно.

        Камера показує всіх персонажів з середини ями, по колу, потім темно сіре небо.
       
        (Джордж) Все, немає часу. Потрібно забиратися звідси.
       
        Сім’я Девідсонів побігла до джипу. Сім’я Робертсонів до аеромобіля.
        Закривши двері літака. Річард подивився на від’їжджаючий джип. Набирав розгін. Олівія міцно тримала його за руку. Піднявшись, полетів над джипом, посигналив, і полетів вище.
        Джордж визирнув у вікно і теж посигналив, Емілі сиділа з заду і обіймала дітей. Швидкість наростала. Спантеличений  та серйозний вигляд говорив про не розрішену проблему падіння супутників.
        Раптово пронісся великий кусок, який супроводжував ненависно дзвінкий шум. Після удару об землю зрив спровокував ударну хвилю. Джип штовхнуло набік, але перевернувся тільки причеп. Діти кричали та плакали. Добре що він відчепився і не потягнув за собою.

        (Джордж) Все в порядку?

        Джордж подивився на перелякані обличчя своїх рідних. Знову вжав педаль і поїхав.
        В небесному хаосі Річард побачив точку, яка повільно приближувалась. Без білого сліду. Все більша і більше, все ближче і ближче. Вже можна було розібрати її, що це.

        (Річард) Дивись Олівія це літак. Падає цілий боїнг. Олівія!

        (Олівія) …Там же… люди…

        Літак, непомірно великий, приближався до землі, шок описується на лицях шотландців. Камера показує, як боїнг просто падаючи вниз пролітав мимо крихітного аеромобіля, котрий заходив на повторне коло, щоб уникнути зіткнення.

        Наступний кадр, з вікна джипу. Літак врізається в землю. БУМ!!! Спалах. Джип різко гальмує. Повільно камера показує обличчя в розпачі. Все тихо і спокійно. Емілі починає плакати. Джордж з широко відкритими очима мотає голову по сторонам, відмовляючись від побаченого. Полум’я спокійно обхвачує уламки літака. Позаду диму видніється аеромобіль. Котрий пролітає мимо аварії. Провіривши чи друзі в порядку, полетів далі. Джип завівся і поїхав. Камера показує в дзеркалі заднього вигляді пожежу. Дітей, які нахилилися до матері.

        (Емілі) Що діється? Чому?

        (Джордж) Можливо якась електромагнітна буря… нііі…Емілі…

        У вікно автомобіля виглядає сполошена жінка. З-за сірого диму ледве проглядається аеромобіль. Він стрімко губить висоту. І відстань до землі зменшується з кожним видихом, з кожним зрозумінням безвиході. В машині лунає тихий крик. Повна ненависті тиша блокує голос. Розпач затьмарив відблиск у вікнах. Нескінченна енергія підриває тіло в намаганнях надати допомогу близьким, рідним, коханим. Все марно. Неподалеку яскравою свічею піднімаються згорівші душі, перетворюючись на чорний попіл в безкінечному вихорі.
Камера показує безпомічно сердитого Джорджа, який тримає з усієї сили кермо. На задньому сидінні бліда Емілі вмита сльозами.
        Джордж намагається додзвонитись в невідомому напрямку. Телефон на іншій стороні не відповідає. Гнівно кидає телефон під крісло пасажира з права. Газ прижатий до кінця. Де не де летять маленькі обломки. Раптово обороти мотору падають, і знову піднімаються. Світло скочить нерівномірно, щось клацнуло, і двигун затих. Світло згасло. Автомобіль поступово почав зупинятись.

        (Джордж) Ні, сука, ні. Що сталось? Давай, зараза!

        Він сердито бив кермо. Емілі спокійно попросила дітей вийти. Взявши їх за руку, стояла чекала на чоловіка. Джордж гучно закрив двері. Впевнено взяв Емілі за руку, і повів по дорозі.
        Камера показує сім’ю спереду, позаду синьо-сіре небо вимазане білими та чорними полосами. Раптом вдалечині виростає сіро-коричневий гриб. Він поволі піднімався все вище і вище. Сім’я зупинилася. Кожен стояв і розглядував його. Всі все зрозуміли. Безвихідь проникла в душу. Легка посмішка у Емілі. Суровий ненависний погляд Джорджа. Він швиденько хватає дітей на руки і кричить до Емілі, щоб вона бігла за ним. Різкий тупіт ніг в сторону озера під горою, останній шанс. Емілі оглядається на далекий смертельний гриб. Короткий марафон і вони вже біля кристально голубого озера. Подих смерті вже був поруч.
        (Джордж) Шукайте катер, човен, бочку хоч щось металеве. Нирнемо під воду будемо захищені.
       
        (Емілі) Джордж! Джордж! Все марно. Заспокійся, це вже поруч.
       
        (Джордж) Дивись там! Човен, діти, скоріше!

        Емілі плачучи посміхалась і бігла за вказівкою чоловіка. Він поспіхом перевернув човен, і попросив дітей підпливти під нього. Як тільки вони нирнули. Емілі схватила чоловіка і поцілувала.
       
        Страшний вереск і жахливий шквал донісся довкола в чорний екран…

        …

       
        (Майкл О'Фейл) Странно. Слышишь Хлоя? Позвонил Джордж.
       
        (Хлоя О'Фейл) Какой? Девидсон? И че?
       
        (Майкл) Попросил не приезжать к ним. Но мы ведь и не собирались, так ведь?

        (Хлоя) Конечно же, нет. Пойдем, посмотрим новости, может там объяснят, что это за метеориты летят.

        Камера показує велику світлу кімнату з великою люстрою. Злегка сполошені люди в вечірніх костюмах, тримаючи високі келихи, визирають в вікна, спостерігають на вечірнє небо та яскраво падаючі обломки в далечині. Ірландська парочка відокремлюється від маси і направляється до телевізору. Ввімкнувши канал новин, з широко відкритими очима чують наступну інформацію (на французькій мові).
       
        «Країни всього світу атаковані надпотужною електромагнітною бурею, яка спричинила паніку людства. Під час бурі було знищено супутники, та орбітальні станції… Це остання інформація від далекого сходу, з країнами Індонезії втрачено зв'язок… ще раз повторіть, студія… Англія попередила про навмисні електромагнітні заряди котрі випущені в бік півдня та сходу. Пішла ланцюгова реакція. Хто це почав?... Для забезпечення від ядерної війни країни застосували…  що?...це було вигідно… кому?… з Вашингтоном втрачено зв'язок, схоже електромагнітні заряди дістались до них… студія повідомила, що Москва теж не відповідає…»
        На екрані появився шум.

        Люди втупились в телевізор, сльози вкрили їхні щоки. Екран блимнув та погас. Лампочки зірвались в прекрасній люстрі. Зриви пролунали за вікном. Молода жінка викрикнула щось про літак, і впала без свідомості. Всі кинулись подивитись що там, вікна розбились від ударної хвилі, паніка спустошила кімнату. Майкл поміг підвестися Хлої.
        У вікні за наступним будинком з’явився сірий гриб…




                11.11.2014