Цар звiрiв, бiлохвостий Вогневус

 Цар звірів, білохвостий Вогневус.               
            
П’єса-казка у 2 діях








ДІЙОВІ  ОСОБИ

ВОВА — 8 років.
СЕРГІЙКО — приятель Вови.
КІТ  ПУХНАСТИК (Він же ВОГНЕВУС).
ГНОМ.
КОТИ (ВАСЬКО, М’ЯУК, ЧОРНИШ).
КРАСУНЯ МУРЛИША.
МИШЕНЯ  ПІСКЛЯВЧИК.
ВОВК.
БОРСУК.
БІЛКА ЗОЙКА.
ВОРОНА КАРКУША.
ЗАЄЦЬ.
ЛИСИЦЯ.
ВЕДМЕДИЦЯ ПОТАПІВНА.







       ДІЯ  ПЕРША      

       ПРОСЦЕНІУМ
      
       Сергійкове  подвір’я.  Йде поєдинок між двома котами. Сергійків кіт на прізвисько Пухнастик б’ється з бездомним облізлим волоцюгою. Із-за рогу виглядають голови Вови та Сергійка.

       В О В А (радісно). Давай, Пухнастику! Давай! Так його! Дави облізлого!

       С Е Р Г І Й К О. Ура! Перемога! Я ж казав.  (Вбік.) Моє виховання.  Ой, що це?

      Пухнастик програє бій і тікає. За ним з галасом женеться бездомний кіт. Утікають.

       С Е Р Г І Й К О. Оце так. Не бачили б очі такої ганьби.

       В О В А. А я для нього котлети тягав,  ще й сметаною інколи частував. Коли б знав, що він боягуз…

       С Е Р Г І Й К О. І це мій кіт. Сором.

       В О В А (розчаровано). Який же це кіт? Той, облізлий, дійсно – кіт.      Мабуть, і на мишей він як тигр кидається.

       С Е Р Г І Й К О.  А що, коли...

       В О В А. Ось зачекай. (Шепоче.) Тигр... (Голосніше.)  Тигр… Добре було б свійського тигра завести. Такого грізного, смугастого. А що, коли… (Радісно.)   Ух, ти! Є! Придумав! Ти біжи, лови того волоцюгу, а я Пухнастика підготую до бою. (Кричить в саме вухо приятеля.) Зараз він обов’язково переможе. А фарби у мене навіщо? (Трясе коробочкою з фарбами.) Та ми Пухнастика за п’ ять хвилин тигром зробимо. Від його вигляду чужий кіт забіжить галасвіта.

       С Е Р Г І Й К О.  Ну, ти і голова. Вигадав. Такого ще ніколи  не було.

       Хлопці розходяться в різні сторони. Завіса на мить падає і знов піднімається. Вова заносить стіл. Сергійко тримає на руках Пухнастика.

       В О В А (відкриває коробок з фарбами, дістає пензлики). Так. Почнемо з боків.
                Фарбують кота.
С Е Р Г І Й К О. Широким пензликом, широким. Ти що, ніколи  тигра не бачив? Залиш червону фарбу, тут чорна з жовтою потрібні.

       В О В А. А вуса можна й червоними зробити. Страшніше буде.

       С Е Р Г І Й К О ( сміється). Ну й вуса. Як у таргана. Таких вусів і справжній тигр злякається.

       В О В А (додає). Вогняно-червоні.    
                Хлопці регочуть.
Так. Держи. Залишилось пофарбувати хвоста і буде страховисько, яких світ не бачив.

       С Е Р Г І Й К О. Ти ба! Справжній хижак вийшов. Тепер облізлий з переляку забіжить світ за очі.

       В О В А. Так… Ще трохи, і… Ой лишенько… Пензлик… Прямо в око…

       Фарба попадає в око котові. Пухнастик виривається з рук хлопців і з галасом втікає геть.               


       КАРТИНА ПЕРША

       Глухий ліс. Прибігає фарбований Пухнастик. Сідає перепочити. Оглядається по боках. Фарба щипає око, і він тре його лапою. Подув вітер. Заскрипіли гілки. Сонячні зайчики пробігли по землі. Кіт лякливо оглядається по боках. Подивився в калюжу і  перелякався.

       П У Х Н А С Т И К.   Ой, хто це? Невже я? От так хлопці. Бешкетники! І це – мій Сергійко. Не чекав від нього такої каверзи. Всю морду розмалювали. (Оглядає себе.) І боки, і лапи смугасті. (Знов дивиться у калюжу.) А вуса які? Страх. Вогняно-червоні. Від засохлої фарби як на їжакові стирчать. Світ за очі б забіг від сорому. (Повільно виходить.)

       Із-за дерева з’являється білка. Побачивши Пухнастика, лякається.

       Б І Л К А (тремтить). Ой, яке страховисько. Де ж я його бачила? Мабуть, в школі, коли у вікна класу заглядала. Так і є. Він був на малюнку. Розбишака. Тигром прозивався.  Тигр... Тигр... Ой, хоча б ніхто не почув.

       В О Р О Н А. Ага! Кар-р! Щоб я і не почула! Я – головна всезнайка. Не бувати такому. (Закаркала голосно.) Тигр-р-р… Тигр-р-р…

                З’являється заєць

       З А Є Ц Ь. Що за тигр? Де тигр? Який тигр? Не вистачало такої халепи. Від лиски не встигаю ховатися, а тут тигр.

                З’являєця лисиця.

       Л И С И Ц Я (зайцю). А чого від мене ховатися? Краще будемо дружити.     У мене незабаром день народження, так я запрошую тебе на обід.

       З А Є Ц Ь. До тебе на обід?  Ха!  Щоб мене там подавали на блюді? (Розкланюється.) Щиро дякую за запрошення.

       Л И С И Ц Я  (тягне лапи до зайця). Як ти догадався, смачненький? Ой, я хотіла сказати: розумненький. А я тобі щось принесла. (Простягає морквину.) Пригощайся!

       В О Р О Н А (зайцю).Не слухай її. Вона в мене сир поцупила. Кар-р! Кар-р!

       З А Є Ц Ь (відскакує від лисиці). Забери лапи. Хочеш мене пошити у дурні?  Ця морквина з вати зроблена. Ти її з новорічної ялинки поцупила, шахрайка.

       Л И С И Ц Я. Дивись. Розуміється на моркві, ще й носом крутить, зайчисько.

       З А Є Ц Ь. Запропонуй її тигру.

       Л И С И Ц Я. А що тигри їдять, хто знає?

       З А Є Ц Ь. Вони лисами харчуються. Рудими.

       Л И С И Ц Я. Який тигр? Звідки він взявся? То Каркуші, мабуть, здалося.
 
       В О Р О Н А. Ще б пак! Ще б пак! Про це всі в лісі знають.

       З А Є Ц Ь. Ви тут побалакайте, а я пішов. Балачками не наїсися. (Втікає.)

       Л И С И Ц Я. Мені теж гуляти перехотілось. Побіжу і я додому. (Втікає.)

       ГОЛОС ЗА КАДРОМ:Іде Пухнастик лісом, оглядається, найменшого шелесту боїться. А попереду чутки біжать: в лісі  з’ явився лютий тигр. Злякалися звірі. Поховалися. Неначе в лісі все вимерло. Лиш маленьке мишенятко зустрілося. Іде так, неначе не воно, а йому повинні всі дорогою поступатися.
З’являється мишеня. Воно у чорному костюмі і крихітних черевичках, з бантом на шиї і золотою короною на голівці. Чудернацьке мишенятко. Воно виспівувало веселу пісеньку:

Не страшний нам хижий тигр,
Хижий тигр
Хижий тигр,
Той смугастий хижий тигр,
Хижий тигр,
Хижий   тигр…

       М И Ш Е Н Я Т К О. Ой, що це я розспівався, треба тихішим бути. Кажуть, в лісі з явився тигр. Хоча, мене це обходить. Тигр великий, а я маленький. Сховаюсь в нірку і бувайте здорові.

       П У Х Н А С Т И К.   Ой, мишенятко. Яке красиве. Ніколи такого не бачив. (Ловить мишеня за хвіст.)

       М И Ш Е Н Я Т К О. Хто це мій хвостик смикає? Негайно перестань, бо зараз як дам по пиці!
 
       П У Х Н А С Т И К (розглядає мишеня). Щось мені їсти захотілося. Проковтну-но я його разом з короною, черевичками і бантиком.

       М И Ш Е Н Я Т К О (перелякано труситься). Не їжте мене. Я більше не буду.

       П У Х Н А С Т И К.   Чого ті більше не будеш?

       М И Ш Е Н Я Т К О. Не знаю. Але, все одно, не буду. Тільки не їжте мене.    Я – чаклун. Звуть мене Пісклявчик – мишачий принц. Я виконаю всі Ваші бажання.
 
       П У Х Н А С Т И К.   Чаклун? Ха-ха-ха! Ніколи не думав, що зустріну в лісі чаклуна. Миттю показуй все, що вмієш робити, бо проковтну.

       Мишеня торкається лапкою корони й шепоче заклинання.       В лісі все заскрипіло й завило. Дерева стали розгойдуватись, а проміж кущів заблищали пронизливі очі диких тварин.

       П У Х Н А С Т И К   (злякано). Ой, що це?

       П І С К Л Я В Ч И К (на колінах, склавши лапки на грудях). Не їжте мене. Я вам стану в нагоді. Виконаю все, що побажаєте.

       П У Х Н А С Т И К (вбік). Ти дивись. Невже він справжній чаклун? Що, коли у нього хоробрості попрохати? (Пісклявчику.) Хочу великим і дужим стати.  Як тигр.

       П І С К Л Я В Ч И К (здивовано). Хіба ви не тигр? Хіба ви не дужий? Та дужчого за вас і звіра, мабуть, на світі немає. Вас всі лякаються.

             Підбадьорився кіт і розхвастався.

       П У Х Н А С Т И К. Бояться? Мене? Так і треба. Я – білохвостий тигр на прізвисько Вогневус. Я можу за раз з’ їсти двох ведмедів, а вусами підпалити ліс. Бачиш, які вони в мене червоно-вогняні. Я – цар звірів.

       Прибігають перелякані заєць, борсук та лисиця.
 
       Галас: ой, що ж тепер буде? Ой! Ой! Ой!

       Ворушаться кущі. Прибігла білка. Прилетіла ворона.

В О Р О Н А (сидячи на безпечній висоті). З давніх давен царем звірів вважається лев.  Кар! Кар! Кар! Леви великі і у нас їх не буває.

       З А Є Ц Ь  (вискакує з-за кущів). Ой! Ой! Ой! Замовкни! Негайно замовкни! Не дражни тигра білохвостого. (Ховається.)

       В О Г Н Е В У С (сердито дивиться на кущі). Ви хочете, щоб я запросив свого брата лева, а на обід йому вас подав? Запеченими в сметані. А може хочете, щоб у вашому лісі було два царі?

       З А Є Ц Ь (вискакує з-за кущів). Ні! Ні! Ні! Не треба. Ми будемо слухняними. Станемо виконувати всі ваші накази. Другий цар нам не потрібен. (Ховається.) 
   
       В О Г Н Е В У С  (радісно). Так буде краще. (До Пісклявчика.) А тобі я кажу своє перше бажання. Хочу стати у п’ ятеро більшим. Хочу риби і сметани.

       П І С К Л Я В Ч И К  (суєтно). Одержуйте, будь ласка, те, що замовляли. (Вбік.) Ух, мабуть пронесло. Залишився живий.

       Перед носом кота впали дві великі рибини, з’явився горщик із сметаною, а сам Пухнастик став рости, доки не став більшим в п’ ять разів.

       В О Г Н Е В У С (дивиться в калюжу. Лякається). Ой, хто це? Невже я?

       Кіт хоче, як завжди, з переляку заскочити на дерево, але тільки тупцює біля нього. Важким він став та незграбним.

 (Вбік.) Зате я на тигра став більше схожий. Дивись, якими великими смуги стали. Смужечки мої любі. Тепер мені ніхто наказувати не посміє. Тепер можна і поїсти.
 
       Починає їсти. Мурчить від задоволення.  Пісклявчик хоче непомітно втекти.

       Куди? Ми так не домовлялись. (Держить мишеня за хвіст.)

       П І С К Л Я В Ч И К (злякано). Не хвилюйтесь, Ваше Страховисько. Я хотів лише хвостик почухати.

       Темніє. З’їв кіт рибину – «няв» сказав, з’їв другу – двічі «няв» сказав.

       Л И С И Ц Я (виглядає з-за кущів). У, ненажера! Він увесь час «мало» каже. Бач, як широко рота розкриває. Невже тепер за нас візьметься? (Ховається.)

       В О Г Н Е В У С (виївши глечик сметани). Ух, мабуть, наївся. Поспати б зараз. Все ж, неспокійній день видався. (Позіхає.)
 
       З А Є Ц Ь (виглядає із-за кущів). Ну й зуби. Встигнути б утекти при нагоді.(Ховається.)

       Л И С И Ц Я (виглядає з-за кущів). Цікаво, а що він нам наказуватиме? Послухаємо слово цареве. (Ховається.)

                Вогневус знову позіхає.

       П І С К Л Я В Ч И К. Ви, мабуть, втомилися, Ваше Cтраховисько. Що ж, на добраніч. Відпустіть, будь ласка, мій хвостик і я пішов. (Вбік.) Мов за шнурок смикає. Боляче ж. (Вогневусу.) Що Ви ще вигадали?

       В О Г Н Е В У С. Я втомився і хочу спати. А вигадав я ось що. Хочу, щоб лісові мешканці з явилися до мене на уклін завтра, і ще хочу, щоб тут з явилася клітка з надійними засувами.

       П І С К Л Я В Ч И К.  Клітка?  Це що, для мене?

       В О Г Н Е В У С  (роздратовано). Ти давав обіцянку мене слухатись?

       П І С К Л Я В Ч И К.  Давав.

       В О Г Н Е В У С. Тоді виконуй все, що наказую.  Бо з’ їм. (Позіхає.)

       П І С К Л Я В Ч И К (злякано).  Одержуйте те, що замовляли.

                З’ являється золота клітка.

       В О Г Н Е В У С. Так! Клітка моя гарна. Клітка моя люба. (До Пісклявчика.) Що дивишся? Швиденько займай своє місце. Марш. (Зачиняє мишеня на засув.) Тепер можна і поспати.

       Кіт укладається між корінням дерева, обіймає клітку з мишенятком та засинає.
                Темінь. Пауза. Світанок.

 ГОЛОС ЗА КАДРОМ: Настав другий день.               

       В О Г Н Е В У С (прокидається, потягується). Так. Нічка пролетіла. Ой! Ой! Ой! Згадав. (Хапається за голову.) Що ж я накоїв? Запросив звірів для знайомства зі своєю персоною. А якщо в лісі вовки водяться? Та вони ж мене, самозванця, на шматки роздеруть. Треба швидше заплющити очі. Може мені все це наснилося? (Кліпає очима.) Ні. Не наснилося. (Побачив клітку.) Так! Клітка. Може принц допоможе? Вчора він мене добре нагодував.

       За кущами галас. Лісові мешканці зібралися, щоб подивитися на царя звірів. Їм теж страшно. Чекають, доки Вогневус прокинеться. Заєць з лисицею виглядають і знов ховаються. Прибігла білка.

       Б І Л К А. Добридень, Ваше Страховисько, цар звірів, білохвостий тигр на прізвисько Вогневус.

       В О Г Н Е В У С (вбік). Дивись! Запам’ятала. Ач, як величають. Це добре.  (До білки.) Ти хто така?

       Б І Л К А. Білка Зойка.

       В О Г Н Е В У С.  Що ти вмієш робити?

       Б І Л К А. Вмію збирати гриби і горіхи, вмію лущити шишки.
 
       В О Г Н Е В У С  (розчаровано). Це мені ні до чого. А ще що вмієш?
 
       Б І Л К А. Вмію швидко бігати.

       В О Г Н Е В У С.  Це вже краще. Будеш приносити мені свіжі новини. Будеш моїм секретарем.

       Б І Л К А (розчаровано). Слухаюсь, Ваше Страховисько.

       В О Г Н Е В У С. Так. Добре. Тепер усі підходять до мене на уклін. Хто сміливий?
                Підходять заєць і лисиця, кланяються до землі.

       З А Є Ц Ь (труситься).  Здраствуйте, цар, Вогнешкірий Біловус. (Вбік.) Ой,   я, здається, щось наплутав.

       В О Г Н Е В У С (грізно). Як ти сказав?

       З А Є Ц Ь. Здрастуйте, Вогненосий Біловус. (Вбік.) Ой, зовсім погано вийшло.

       В О Г Н Е В У С (грізно розмахує лапами). Як ти смієш, нікчемо. Я тебе зараз з’їм.

       Л И С И Ц Я  (Вогневусу).  Заспокойтесь, Ваше Страховисько. (До зайця.) Ти все переплутав, косий.

       З А Є Ц Ь  (тремтить). Як же не наплутати, коли так страшно.

       Л И С И Ц Я  ( відстороняє зайця). Іди геть, косий. Зараз моя черга. (До Вогневуса.) Здраствуйте, великий тигр, цар звірів. Який же Ви страшненький! Який жахливенький. Я в Вас закохалась с першого погляду. (Замітає хвостом підлогу.) Присядьте тут, Ваша Страшилість, тут чистіше буде.

           Вогневус сідає.  З являється одноокий вовк і сідає в сторонці.

В О Г Н Е В У С до білки, вказує на вовка). А це хто? 

Б І Л К А.  Ой! Це Вовк.
 
       В О Г Н Е В У С (затремтів, пересилюючи страх). Гей, ти! Сірий! Підходь до мене!

       В О В К.  Вр-р-р! Тобі треба, ти і підходь.

       Б І Л К А (ховаючись за дерево). Ой, що зараз буде!

       Л И С И Ц Я (вбік). Може, нічого й боятися цього царя звірів. Може, він зовсім не страшний?

       З А Є Ц Ь (вбік). Подивимось, що далі буде. Хоч би вони загризли один одного. От було б добре.

       Вогневус з вовком дивляться один одному в очі.

       В О Г Н Е В У С (чіпляє мишеня кігтями). Наказую, щоб одноокий приповз   до мене на колінах.

       П І С К Л Я В Ч И К. Зрозумів… Навіщо ж так дряпатись? (Торкається корони і шепоче заклинання.)

                Вовк упав навколішки і завив.

       В О В К (тремтячи). Слухаюсь, ваша Страшилість! Що накажете? (Повзе до Вогневуса.)

       В О Г Н Е В У С. Наказую, щоб ти щоранку приходив до мене на поклін.     А тепер забирайся геть!

       В О В К. Слухаюсь, Ваша Страшилість, цар звірів, Білохвостий Вогневус. (Втікає.)
 
        В О Г Н Е В У С. Так буде краще.

       Оглядається і насторожується. Наближається кіт – учорашній супротивник білого Пухнастика. Він наближається з великим побоюванням.
 
       В О Г Н Е В У С (до білки). А що робить у лісі свійський кіт?

       Б І Л К А. Він зовсім не свійський. Цього розбишаку за шкоду прогнали   з дому. В лісі він нищить гнізда, захопив заячу норку, а тепер привів з собою ще двох волоцюг, немов тут котяче царство.

       Безпритульний кіт слухає, переступаючи з лапи на лапу. Його хвіст зі злості смикається по боках.

       БЕЗПРИТУЛЬНИЙ КІТ (перебиваючи білку). Ваше страховисько! Не слухайте цю пліткарку. Ніякий я не розбишака. Я – Васько, вільний кіт із вільного котячого роду.

       Б І Л К А (вбік). Драний Васько.

       БЕЗПРИТУЛЬНИЙ КІТ. Я з моїми друзями прибіг привітати Вас – мого володаря, царя звірів, великого Тигра, Вогневуса білохвостого.

       В О Г Н Е В У С.  Це добре. Де ж твої друзі?

       Із-за кущів виходять та низько кланяються два його приятелі – рудий та чорний коти.

       РУДИЙ КІТ (знімає капелюха).  Я професор котячих наук  на ім’я М’яук. Можу бути вченим радником при Вашій особі.

       ЧОРНИЙ КІТ (хвалькувато). А я – найхоробріший в світі кіт на ім’я Чорниш. Можу охороняти спокій Вашого страховиська.

       Б І Л К А. Не слухайте їх. Вони…
 
       В О Г Н Е В У С (білці). Зачекай. Нехай говорять.
 
       М’ Я У К. Ви, наш володар, будучи Тигром, також відноситесь до котячого роду. Я пропоную Вам свою допомогу і прошу взяти до себе в служіння.
 
       Ч О Р Н И Ш. А я вартуватиму Ваш спокій. Буду визволяти ліс від птахів, щоб вони своїм цвіріньканням не турбували Ваше страховисько.

       Б І Л К А (злякано). Ой! Ой! Ой! Вони хочуть залишити ліс без птахів. Хто ж нам буде співати?

       Ч О Р Н И Ш. Я стану слідкувати, щоб ніхто не зазіхав на вашу сметану.
В О Г Н Е В У С (підскакує). Ти їстимеш мою сметану?
   
       Ч О Р Н И Ш. Зовсім трішки. Щоб вона не скисла. (Показує не М’яука.) Ми будемо Вашими доїдалками і допивалками.
 
       В О Г Н Е В У С (вбік). І не розірве їх після цього.

       В А С Ь К О.  Ми створимо котячу країну і назвемо її «країна Мурляндія». Ви чуєте, як це чудово звучить – країна Мурляндія.
 
        М’ Я У К.  В цій країні тисяча котів денно і нічно співатимуть пісні на вашу честь. Ви – великий Тигр, білохвостий Вогневус станете найвидатнішим тигром у світі. Погоджуйтесь швидше.
 
       В О Г Н Е В У С.  Я подумаю и завтра дам відповідь. А тепер Моя Страшилість хоче відпочити. Забирайтесь всі геть.
                Залишається один.

Виходить, царювати не так вже й погано. Тепер треба потурбуватись про житло. Що можна придумати?

                З’являється борсук.

       Б О Р С У К (дивиться в землю ). Здрастуйте. Пробачте за запізнення.

       В О Г Н Е В У С. Ха! Чудо з’ явилося. Ти хто такий? Що вмієш робити?

       Б О Р С У К.  Я — Борсук. Живу в норі під землею. Харчуюсь мишами, жабами та ящірками.

       В О Г Н Е В У С.  Мишами – це добре.

       Б О Р С У К. Полюбляю личинок хрущів і черв’яків.

       В О Г Н Е В У С (вбік). Черв’яки? Пхи, яка гидота.

       Б О Р С У К.   А Ви хто будете?

       В О Г Н Е В У С. Хіба ти не чув? Я – великий Тигр і харчуюсь борсуками. У мене страшні кігті.

       Б О Р С У К (тремтить). Не їжте мене. Я не буду запізнюватись. Якщо хочете, я Вам свою нору віддам. У мене інша вирита.

       В О Г Н Е В У С (радісно). Що ж, показуй свою нору, хвалько. (Кричить.) Гей, білко!

       Б І Л К А (вискакує із-за кущів). Слухаю, Ваше страховисько.

       В О Г Н Е В У С. Передай всім, що я – цар звірів, страшний білохвостий Вогневус, призначаю на ранок загальний збір. Хто не прийде – з’ їм на вечерю.   А зараз я піду погостюю до Борсука. Він буде дуже радий.
                Виходять
                Завіса.

       КАРТИНА ДРУГА

       ГОЛОС ЗА КАДРОМ: настав третій день. Виліз Вогневус із борсукової нори, подивився навкруги, а звірів зібралось сила – силенна. Усі прийшли, ще й діток привели для знайомства з новим царем. В кущах поховались. Чекають, коли Вогневус прокинеться.
        За сценою чути ґвалт і крики звірів. Вогневус вилазить з нори. Тягне за собою Пісклявчика.

       Б І Л К А (тримає в лапах зошит і олівець). Доброго ранку, Ваше Страховисько, цар звірів, великий Тигр, білохвостий Вогневус.
 
       В О Г Н Е В У С (похмуро, до білки). Всі прийшли на поклін?

       Б І Л К А. Всі. Всі. І звірят привели для знайомства з Вашим Cтраховиськом.

       В О Г Н Е В У С. Добре. (Злякано показує вгору.) А це що?

       Б І Л К А. Це хмарка. Мабуть, буде дощ.

       В О Г Н Е В У С (вбік). От халепа. Цього бракувало. А що, коли дощ фарби змиє? Тоді я знов стану білим Пухнастиком і ці розбишаки розірвуть мене на шматки. Ні, так не годиться. (До хмарки.) Забирайся геть, інакше я вусами ліс підпалю.
                За кадром чути крики переляканих звірів.

       З А Є Ц Ь (виглядає із-за кущів. До хмарки).  Забирайся геть! Не засмучуй царя нашого! (Ховається.)

       Л И С И Ц Я (виглядає із-за кущів. До хмарки). Геть. Не хочемо тебе бачити! (Ховається.)

      ГОЛОС ХМАРИ.  Чого репетуєте? Я й без вас обійдусь. Подивимось, що ви без мене станете робити. (Пропливає далі.)

                Пролітає вітер. Дерева гойдаються.

       В О Г Н Е В У С (вбік). Дивись, нове лихо - вітер. А що, як фарби вивітряться? (Кричить вітру.) Забирайся геть! Щоб я тебе більше ніколи не бачив.
                За кадром галас. Чути крики переляканих звірів.

       З А Є Ц Ь. Л И С И Ц Я (разом). Забирайся.  Не засмучуй царя нашого.

       ГОЛОС ВІТРУ. Відлітаю. Не хочу з дурнями зв’язуватись.

                Дерева заспокоюються.

       В О Г Н Е В У С (до звірів). Так, хмару з вітром я прогнав. А з вами я зустрінусь завтра. Зараз мені ніколи. Обридла мені борсуча нора. Поїду ведмедячий барліг займати. В ньому просторніше буде.

       Б І Л К А (вбік). Ой, жаль Потапівну. Бідолашні ведмежатка.

       В О Г Н Е В У С (до Пісклявчика, стукає по клітці). Гей, мишеня! Хочу, щоб тут стояла карета, вовком запряжена. На одноокому хочу їздити. А кучером професора посадимо. Нічого даремно мою сметану їсти. Гей, М’яук! Біжи, переодягнись. Все ж, Царя возитимеш.

                М’ яук вибігає.

       П І С К Л Я В Ч И К (торкається корони). Слухаюсь, Ваше Cтраховисько. Одержуйте те, що замовляли.

       Одноокий вовк вкочує карету, виходить М’ яук. На ньому червоні чобітки і капелюх з пером. Сідає на передок. Вогневус сідає в карету.

       В О Г Н Е В У С (білці). А ти перепиши всіх моїх підлеглих. Та дивись, нікого не пропусти, бо покараю.
 
       Б І Л К А. Слухаюсь, Ваше страховисько.

        Карета від’їжджає. Білка радісно сміється і кривляється.

                Завіса.



       ДІЯ ДРУГА

       ПРОСЦЕНІУМ

       Маленький гном поливає квіти. Співає:
Я маленький, я пригожий,
На матусю дуже схожий.
Знає вся моя сім’ я:
Кращий гном на світі – Я
Красень – Я, Розумний – Я,
Знає це моя сім’ я.

       З’являється білка Зойка.
Б І Л К А. Здрастуй, сусіде. Ти що, сам дома? Де інші гноми?

       Г Н О М. Вони працюють. Ми, гноми, без діла не буваємо. Клопотів вистачає. А я – черговий по дому. Бачиш – квіти поливаю. А навіщо тобі інші? Щось трапилось?

       Б І Л К А. Ой, тут таке сталося! Таке сталося!

       Г Н О М. Що, знову ваше вогневусе чудовисько розперезалося? Коли вже він забереться додому? Хоча - нас, гномів, це не стосується.
 
       Б І Л К А. Стосується! Ще й як стосується. Він наказує, щоб ви теж приходили до нього на поклін.

       Г Н О М. Не бувати цьому. Нам, гномам, боятися нічого.

       Б І Л К А. Воно-то так. Але, якщо ви не схочете приходити на поклін, він пообіцяв напустити на вас котів із своєї котячої країни.

       Г Н О М. Із котячої країни?

       Б І Л К А. Вони організували країну Мурляндію. Туди збіглись котячі розбишаки з усієї округи.

       Г Н О М. Так ось воно що. А ми гадаємо, чому у нас з явилося стільки котів. Вони всюди нишпорять, а ночами кричать, як недорізані. Життя від них не стало.

       Б І Л К А. От бачиш.

       Г Н О М. Треба щось робити. Скоро наші прийдуть з роботи, і…

       Б І Л К А. Дожидатися ніколи. Вогневус наказав, щоб ви негайно прийшли до нього. Он його палац.

       Г Н О М (здивовано). Та це ж ведмедячий барліг. Там Потапівна з медвежатками живе.

       Б І Л К А. Не живе там більше Потапівна. Прогнав її виродок смугастий.

       Г Н О М. Це вже погано. Дуже погано. Так він і до нас добереться. Треба бути насторожі.

       Б І Л К А. А що ми можемо зробити?

       Г Н О М. Коли б знати його задумки…

       Б І Л К А. А як?

       Г Н О М. Доведеться скористатися чарівним дзеркальцем. (Дістає дзеркальце.)

       Б І Л К А. Ой, яке гарне!

       Г Н О М. Зараз ми подивимось, що діється у палаці Вогневуса.
            Дивиться в дзеркальце. Білка заглядає через його плече.
Так, на троні, спиною до мене, лежить велике смугасте чудовисько.      
    
       Б І Л К А. Це, мабуть, Вогневус.

       Г Н О М. А це хто? Що за мишеня у клітці сидить?Дивись – в короні з бантиком на шиї.

       Б І Л К А (вдивляючись у дзеркальце). Та це ж Пісклявчик, мишачий принц.

       Г Н О М. Він може бути чаклуном?

       Б І Л К А. Авжеж. Його мати, мишача цариця, відома, як досвідчена чаклунка.

       Г Н О М. Дещо прояснюється. А це що? Хи-хи-хи! Дивись, він обернувся. Та це ж кіт. Розмальований під тигра кіт. Хто міг таке придумати?
 
       Б І Л К А  (радісно). Що ти кажеш? Значить, це кіт, і тепер нам боятися нікого?

       Г Н О М.  Можете жити спокійно.

       Б І Л К А. Цю новину треба скоріше розповісти лісовим мешканцям. (Вибігає.)

       Г Н О М. Авжеж. Навіть моїх братів не будемо чекати.
                Завіса.



        КАРТИНА ТРЕТЯ

       Ведмедячий барліг. Вогневус спить на троні. В кутку – клітка з Пісклявчиком. Заходять коти: Васько, Чорниш і М’ яук. Вони в червоних чоботях і капелюхах з пір’ям.

       КОТИ (знявши капелюхи). Ваше Cтраховисько, цар звірів, великий Тигр, білохвостий Вогневус. Доброго ранку. Пора снідати. Няв! Няв! Няв!
   
       В О Г Н Е В У С (підходить до клітки із сплячим мишеням). Гей, Пісклявчику! (Смикає за хвіст.) Настав час снідати.

      П І С К Л Я В Ч И К (підскакує). Слухаюсь, Ваше страховисько. Прошу до столу.
 
       З’являється накритий стравами стіл. Вогневус снідає. Коти стоять обіч і облизуються.

       В О Г Н Е В У С. (виходить із-за столу). Ух, здається наївся. Тепер можна і відпочити. (Виходить.)

       Коти заскакують на стіл і жадібно накидаються на недоїдки.

       В О Г Н Е В У С (входить). Куди? Брудними лапами на стіл. Не соромно? Тпрусь!
                Коти винувато відходять вбік.

Як мені набридли ваші пики. (Замислився.) Яку б придумати прикрасу моєму палацу? Що, як гарненьку кішечку запросити?.. Ні, вона не схоче. Хоча… А мишеня-то у мене навіщо? Хліб задарма їсть. (Підійшов до клітки і смикнув спляче мишеня за хвіст.)

       П І С К Л Я В Ч И К (підскакує). Що накажете, Ваше Страховисько?

       В О Г Н Е В У С. Хочу, щоб тут з явилася гарна кішечка, ласкава та з гарним родоводом. Хай вона візьме з собою книжку казок.

       П І С К Л Я В Ч И К (чухає потилицю). Ото біда. Ще такого не було, щоб миші кішок вибирали. Добре. Чаклувати, так чаклувати. Одержуйте те, що замовляли.

       Забігає гарненька кішечка з червоним бантом на шиї і книжкою казок у лапах.

       К І Ш Е Ч К А (здивовано). Що таке? Де я знаходжусь і як тут опинилась?

       В О Г Н Е В У С (з підозрою). Хто Ви така? Хто Ваші батьки? У Вас є родовід?

       К І Ш Е Ч К А. Мої предки насолоджували зір Східних володарів. Я вмію добре мурчати. Звуть мене Мурлиша.

       М’Я У К. Пані Мурлиша, чи вмієте Ви читати?

       М У Р Л И Ш А. Авжеж. В гарному домі тільки дурень та лінивий не вивчиться читати. (Роздивляється барліг.) Скажіть, де я знаходжусь?

       М’ Я У К.  Ви перебуваєте в гостях у царя звірів – великого Тигра, білохвостого Вогневуса. (Вогневус вклоняється.)  Ви будете насолоджувати зір нашого володаря та читати йому казки. Якщо Вам у нас не сподобається, затримувати не станемо. Вихід вільний. Скатертиною дорога.
 
       З лісу доносяться завивання голодної вовчої зграї.

       В О Г Н Е В У С. Я хочу подивитись, як вона танцює.

       М У Р Л И Ш А. Яка неввічливість. Яке нахабство. Хоча б піднявся, коли знайомиться з порядною панянкою. Не стану перед нечемою танцювати.

       В О Г Н Е В У С. Що таке? Я - нахаба і нечема? Гей, Пісклявчику, мене не поважають.

       П І С К Л Я В Ч И К. Зрозумів. Приступаю до чаклування. (Чаклує.)

       М У Р Л И Ш А. А дійсно, чому б і не потанцювати. (Танцює Східний танець.)

       В О Г Н Е В У С  (замріяно підперши лапою голову). Гарне царське життя. Було б так нескінченно, та бажання замучили. Чого б ще придумати? Гей, мишеня! (Підводиться.) Хочу, щоб тут було море, повне риби.

       П І С К Л Я В Ч И К (крутить  лапою біля скроні). Ти, мабуть, на сонці перегрівся, Ваше Страховисько. Де ж я тобі в лісі море знайду? Ти що, всіх звірів втопити надумав? Придумай інше бажання.

       В О Г Н Е В У С. Тоді я хочу, щоб переді мною твоя матуся, мишача цариця, щовечора танцювала та співала.

       П І С К Л Я В Ч И К (тупотить лапами та кричить). Слухай, цар звірів,    а тобі казку про рибака і рибку читали?

       В О Г Н Е В У С.  Ще ні.

       П І С К Л Я В Ч И К. Тоді придумай інше бажання. Це ніколи не буде виконано.

       В О Г Н Е В У С (вбік). А що, як хлопчаків запросити, Вову з Сергійком? Бач, художники знайшлись. Самих би так розмалювати. (Пісклявчику.) Хочу, щоб мені прислуговували два хлопчиська із селища. Нехай вони потанцюють переді мною.
               
                Завіса.


       КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

       Майданчик перед печерою. Вова з Сергійком виглядають із-за дерева.

       В О В А (штовхає Сергійка вбік). Дивись, карета стоїть. Невже вона золота?

       С Е Р Г І Й К О. Таке скажеш. Стануть в золотій кареті на собаках їздити. Це фарба така. Мабуть, цирк приїхав.

       В О В А (здивовано). Це не собака. Це ж справжнісінький вовк. Одноокий. А за кучера у них -  кіт.

       С Е Р Г І Й К О. Невже? Де?

       В О В А. Он, під деревом, на задніх лапах стоїть, батіг з чобота виглядає.

       С Е Р Г І Й К О. Дивись, справжній кіт у чоботях, ще й капелюха з пером надів. Мабуть, дресирований.
 
        В О В А.  А де ж дресирувальник? Мабуть, в цій печері? Дивись, там світло горить.

       С Е Р Г І Й К О. Давай зайдемо. Може щось цікаве там знайдемо?
Хлопчаки заходять у печеру і впізнають Пухнастика.

      С Е Р Г І Й К О. Пухнастику, ти як сюди потрапив? (Вогневус сердито шипить.) Ти що, не впізнав мене? Отакої! Зовсім від рук відбився. А роз’ївся як! На бегемота схожий став.
 
      В О В А  (сміючись, котові). Дивись – зараз луснеш. (Сергійкові.) Може вмиємо його?

       С Е Р Г І Й К О (крізь сміх). Можемо і вмити. Самі пофарбували, самі й умиємо.

       Хлопці тягнуть Вогневуса за хвіст. Води поруч не виявилось, і вони вмивають кота молоком, яке стояло в глечику біля трону.

       П І С К Л Я В Ч И К (радісно). Ой, як  гарно! Оце так-так. Виявляється, це не тигр, а звичайний кіт. (До Сергійка.) Може зробити його знов маленьким?

       В О В А. Звичайно, маленького кота легче відмити.(Злякано.) Ой, що це? Невже я став розуміти мишачу мову?

       С Е Р Г І Й К О (здивовано). Я теж його розумію.

       Пісклявчик торкнувся корони і Вогневус знов стає малим боягузливим котом.

       М У Р Л И Ш А.  Фу-фу-фу! Фр-р-р! Яке нахабство! Він украв кращі дні мого життя. Ось і довіряй після цього котам.

       В барліг заскакує білка Зойка.
 
       Б І Л К А. Ой! Ой-ой!  Цар малим став. І фарба з нього потоком стікає. Вірно дзеркальце показало. Тепер я й сама бачу, що це звичайний кіт.

                Вибігає з печери.

       Крики білки.  Царював не цар… Царював не цар… Царював кіт!

                Чути наростаюче завивання обдурених звірів.

                Завіса.



       ПРОСЦЕНІУМ

       Перед завісою Гном прямує до печери Вогневуса.

       Г Н О М. Зараз я розповім звірам, що їх обдурював звичайний кіт. От радощів буде.
                Наростаючий гомін. До печери Вогневуса біжить борсук.
(Борсуку.)  Ти куди?

       Б О Р С У К. Тигр виявився котом. Біжу до його печери.

       З'являється вовк. Обганяє борсука.

       В О В К.  Роз-з-зірву самозванця.
 
       З’являються ворона, заєць та лисиця.

       Л И С И Ц Я. Така омана! Така омана! Страх! А я, дурепа, йому в коханні зізнавалась.

       З А Є Ц Ь. Виходьте всі, підемо царя з трону скидати. Рознесемо печеру.

       В О Р О Н А. Кар-р! Кар-р! Кар-р! Я ж казала! Я ж попереджала! Він не цар! Не цар!
                З’ являється ведмедиця.
       В Е Д М Е Д И Ц Я.   Мій барліг. Не дам зламати.

                Гном побіг разом з усіма.

               
       КАРТИНА  П’ ЯТА

       Печера. Біля стіни лежить розчинена клітка. Трон Вогневуса валяється в кутку. Під стіною стоять хлопчаки. Вова з дрючком в руці приготувався до бою. Сергійко держить на руках Пухнастика, який жалібно нявкає. За ними презирливо спостерігає Мурлиша.
       З являються ведмедиця, гномик і білка Зойка. Побачивши хлопців, ведмедиця застигла на місці

       В Е Д М Е Д И Ц Я.  Дивись, хлоп’ята. (Вбік.) З хлоп’ятами я не воюю. (До Мурлиші.)  А де цар звірів? Де вогневусе  чудовисько?

       М У Р Л И Ш А  (єхидно). Ось він. Дивіться. Ваш грізний цар в усій красі.

       В Е Д М Е Д И Ц Я (до тремтячого Пухнастика ). Це ти – великий Тигр? Тебе звали Вогневусом? Це ти хотів підпалити вусами ліс та з їсти всіх діточок?

       П У Х Н А С Т И К (тремтячи). Ні. Я не хотів. Я сам всіх боявся. Це вони надумали… Вони… Пробачте, я більше не буду.

       С Е Р Г І Й К О (виходить вперед). Він більше не буде.

           Гном підняв догори чарівне дзеркальце.
 ГОЛОС ДЗЕРКАЛЬЦЯ. Він більше не буде!

       Б І Л К А. Ой, дзеркальце забалакало.

       Г Н О М. Воно завжди каже тільки правду. (До Пухнастика.) Ти хочеш бути добрим?

       П У Х Н А С Т И К.  Хочу-у-у. Я додому хочу.

       В Е Д М Е Д И Ц Я.  Все одно, йому треба вигадати якусь кару.

       В О В А (виходить вперед). Можна я його сам покараю? Я перестану його годувати котлетами і на п ять діб залишу без сметани.

       С Е Р Г І Й К О.  А я його на дві доби посаджу в клітку від папуги.

       П І С К Л Я В Ч И К. Гаразд! Нехай спробує, як в клітці сидіти.

       Г Н О М  (до ведмедиці). А яку Ви пропонуєте кару?

       П У Х Н А С Т И К.  Я більше не буду.

       С Е Р Г І Й К О. Він більше не буде.

       З А Є Ц Ь (тягне лапу). Можна я скажу? Я хочу сказати.
 
       В Е Д М Е Д И Ц Я.Що ж, кажи, косий.

       З А Є Ц Ь (показує на Пухнастика). Він звичайний хвалько. Теж мені (Передражнює.) Цар звірів… Цар звірів… Страховисько… Він хвалько і боягуз. Але він хотів бути злим. Навіть називав себе страховиськом.

       Усі присутні. Так… Так… Так…

       З А Є Ц Ь. Давайте зробимо його добрим котом.

       Б І Л К А. Найдобрішим котом у світі.

       Г Н О М (Пухнастику). Хочеш бути добрим?
 
       П У Х Н А С Т И К.  Хочу. Я додому хочу.

       Б І Л К А.  А мені його шкода.

       З являютья коти: Васько, Чорниш і М’ яук.

       Г Н О М.  Раніше, ніж прийняти рішення, давайте врятуємо ліс від дармоїдів-котів.  Нічого їм тут вештатись.

       Б І Л К А. Так. Так. Нічого їм за птахами ганятися.

       Г Н О М. Нічого заважати спати втомленим гномам.

       Піднімає вгору дзеркальце. Коти тікають.

       З А Є Ц Ь.  Давайте начаклуємо, щоб більше ніхто, ніколи і нічого не боявся. У нас немає місця хижакам.

       В О В К. А що я їстиму?

       З А Є Ц Ь. Тобі треба переходить на дієту. З сьогоднішнього дня їстимеш манну кашу.

       Б І Л К А. Влаштуємо перемир’я.

       Г Н О М (до хлопчаків). А яке вам придумати покарання?

       ВОВА  З  СЕРГІЙКОМ (разом).  За що?

       П У Х Н А С Т И К.  Нічого розмальовувати порядних котів. Якби не ви, не було б і страшнючого Вогневуса.

       З А Є Ц Ь. Ми ж хотіли влаштувати перемир’я.

       Г Н О М.  Добре. На честь цієї радісної події пропоную хлопців вибачити.

       Б І Л К А.  Вибачаємо. Вибачаємо. Якби вони не були бешкетниками, не було б і нашої казки.

       Г Н О М  (до залу). А що скажуть наші глядачі? Пробачимо Вову з Сергійком?
       ГЛЯДАЧІ.  Так! Пробачимо!

       Г Н О М. Значить так. З цієї хвилини оголошується перемир’я. На честь цієї події запрошую ввечері всіх на святковий карнавал.

       З А Є Ц Ь (смикає вовка за хвіст). Ти все чув? На честь перемир’я я забороняю тобі гарчати.

       Л И С И Ц Я.  А я буду с зайчиком дружити. (Облизується.) Ти, косий, далеко не тікай.

       З А Є Ц Ь. Ти, лиско, теж не ображайся, коли щось не так. (Дістає рогатку.) Нам, зайцям, треба бути насторожі.

                Завіса.



       КАРТИНА ШОСТА

       Ліс. Багаття. Кущі навкруги прикрашені паперовими гірляндами і кольоровими ліхтариками.
       Ведмедиця. Перед нею Вова з Сергійком. Збоку сидить Пухнастик.

       В Е Д М Е Д И Ц Я. Тут ми і влаштуємо карнавал.

       В О В А (оглядається). Чудово. Я ще ніколи не був в нічному лісі.

       С Е Р Г І Й К О. Як здорово, Кому сказати – не повірять.

       В Е Д М Е Д И Ц Я. Раз ми вже вас вибачили, то постараємось, щоб ви  запам‘ятали цей вечір надовго.

       Забігає Ворона. На її шиї пов’язаний червоний бант.

       В О Р О Н А.  Пр-р-ривіт! (Сідає збоку.)

                Вбігає заєць.
       З А Є Ц Ь. Карнавал! Карнавал! Яку б мені маску одягти?  Одягну-но я маску вовка. От сміху буде.(Одягає маску вовка і одразу скидає.)

                Забігає вовк з мискою і ложкою.
       В О В К. Хоч і смачна каша, але щоденно її їсти я не згоден.

       З А Є Ц Ь.  А тобі лисичка морквинку дасть. Смачну.  Із вати зроблену.

       Забігають білка з борсуком. У білки в лапах -  чашка з горішками, у борсука – відерце з грибами. Вони з острахом поглядають на вовка і сідають збоку.
       Вбігає Мурлиша.
М У Р Л И Ш А. Пробачте за запізнення. Я адресою не помилилася? Сюди прийшла?

       Б І Л К А.  Сюди. Сюди. Хіба можна помилитися, коли багаття горить.

       В О В К.  А для мене краще, щоб багаття ніколи не горіло. Не люблю багаття. 
 
       З А Є Ц Ь. Тепер ти перейшов на кашу і багаття тебе не повинне лякати.

       М У Р Л И Ш А.  Ви уявляєте, мене обікрали. Знаючи, що в лісі оголошено перемир’ я, я спокійнісінько йшла до вас. Раптом промайнула тінь, і я залишилася без мого чудового червоного банта.

       Ворона скидає бант і ховає під крило.

       З А Є Ц Ь (вовку).  Ти украв, злодій?

       В О В К. Ні! Не я! Клянусь своїм хвостом!

       З А Є Ц Ь.  А хто ж тоді?

       В О В К (образливо). Потрібен мені її бант, як хлопцям двійки у щоденнику.

       ВОВА  З  СЕРГІЙКОМ (разом). Нам двійок не треба.

       Б О Р С У К. Може ви, красунечко, за щось зачепилися, і бант сам зіскочив з вашої шиї?

       М У Р Л И Ш А. А як же, сам. Банти самі не розв’язуються. Його з мене хтось зняв.

       Г Н О М. Годі сваритись. Я впевнений, що ваша прикраса скоро знайдеться.

       В Е Д М Е Д И Ц Я.   Давайте, щоб потім не було соромно, станемо робити тільки добрі вчинки.

       Г Н О М (до дзеркальця). Дзеркальце! Дзеркальце! Допоможи нам робити добрі вчинки.

       ГОЛОС ДЗЕРКАЛЬЦЯ. Ми будемо робити тільки добрі вчинки.

       В О Р О Н А. Ага! Кар-р-р! Щось у кого пропаде, враз на мене думають. Каркуша така! Каркуша сяка! Та заберіть ви свій бант. Він сам за мій дзьоб зачепився. (Вертає бант.)

       М У Р Л И Ш А.  Спасибі.  (Пов’язує бант на шию.)

       Л И С И Ц Я (достає морквину). А Цю морквину я почеплю на новорічну ялинку. Соромно зайчика дурити. (Вішає на дерево.)

       З А Є Ц Ь (вовку).  А що ти сьогодні зробив доброго?

       В О В К.  Не знаю, що я зробив доброго, але поганого, це точно, нічого не скоїв.

       П У Х Н А С Т И К.  Пробачте мене. Я більше не буду.

       Г Н О М (до присутніх). Як, друзі, пробачимо царю звірів, білохвостому Вогневусу? 
 
                Всі: Пробачимо… Пробачимо…

       Г Н О М (до глядачів). А наші глядачі вірять Пухнастику?

      ГЛЯДАЧІ: Так! Так! Так!

         Б І Л К А (до глядачів). Вибачаємо Пухнастика?   

       ГЛЯДАЧІ. Так! Так! Так!

       Із-за кущів виповзають коти:Васько, Чорниш та М’яук. Піднімаються та розкланюються.

       КОТИ (разом). Вибачте нас. Ми теж хочемо бути хорошими.

       Г Н О М (до Васька). Кіт Васько, щоб ми тобі повірили, розповідай, як ти будеш виправлятися?

       В А С Ь К О. Я не буду битися. Перестану ображати свійських котів.

       П У Х Н А С Т И К. Це добре.

       Г Н О М (до залу). Як, діти, повіримо коту Васькові?

       ГЛЯДАЧІ. Так! Так! Так!

       Г Н О М (до М’яука). А ти, професор котячих наук, як думаєш виправлятися?

       М’Я У К  (знімає капелюха, розкланюється). Я перестану співати вночі. Перестану заважати спати мудрим гномам.

       Г Н О М.  Це добре. (До залу.) Як, повіримо М’яуку?

       ГЛЯДАЧІ.  Так! Так! Так!

       Г Н О М  (до Чорниша). А ти, розбишако, як думаєш виправлятися?

       Ч О Р Н И Ш.  Я не буду забіякою. Перестану ловити птахів.

       Б І Л К А. Це добре. В лісі повинно бути багато птахів. Вони нам співатимуть хороших пісень.

       С Е Р Г І Й К О. А у мене шпаківня дома прибита. Я її сам зробив.       І годівниця для птахів є. Одного разу навіть білка прибігала.

       Б І Л К А. Годівниця – це добре. Я знаю, як взимку в лісі голодно буває.

       В О В А. А я відвідую гурток юннатів.

       С Е Р Г І Й К О (додає). У нас в школі є живий куточок. (До зайця.) Там свійський кролик є.

       Б І Л К А. Це хороші вчинки. За них належить нагорода. (До хлопців.) Я вам горішків принесла. Візьміть. (Простягає чашку з горішками.)

       ВОВА З  СЕРГІЙКОМ. Дякуємо, білочко.

       З А Є Ц Ь (потрясає двома морквинами). Ці морквини справжні. Я їх сам виростив. Пригощайтесь. (Дає хлопцям по морквині.)

       ВОВА  З  СЕРГІЙКОМ. Дякуємо, зайчику.

       В Е Д М Е Д И Ц Я.   У нас в лісі добра малина вродила. Пригощайтесь. (Простягає кошик.)

       ВОВА  З  СЕРГІЙКОМ.  Дякуємо, Потапівно.

       П І С К Л Я В Ч И К. З радощів, що наша казка щасливо завершується, я вам зараз чогось начаклую. Усього буде вдосталь. (Хоче чаклувати.)

       Г Н О М. Стій, не треба чаклувати. Всі наші подарунки справжні. Вважаю, що наша дружба теж буде справжньою. А Пісклявчик нехай чаклує в казках для найменших дітей. У дорослих від чаклунства трапляються лише прикрощі.

       В Е Д М Е Д И Ц Я.  Це так. Щоб чогось досягти, треба працювати. Морквину треба вирощувати, вогнище – розпалювати, а квіти – поливати. Ось і хмарка з явилась. Вона підтвердить мої слова.
 
       ГОЛОС ХМАРКИ. Це так. Якщо ви мене не проганятимете, я  зобов’язуюсь поливати квіти та дерева.

       В Е Д М Е Д И Ц Я.   Спасибі. А сьогодні ми самі будемо слідкувати, щоб від нашого вогнища не загорівся ліс.

       З А Є Ц Ь (до вовка). Я призначаю тебе головним пожежником. (Висипає гриби, а відерце одягає вовку на голову.) Дивись, яка каска вийшла. Гарна касочка.

       В О В К.  Ну, косий, постривай! Я до тебе ще доберусь.

       З А Є Ц Ь. Це буде потім. А поки що у нас перемир’я. На карнавалі ти будеш зайчиськом. (Одягає йому маску зайця.) А я стану вовком. І не смій на мене гарчати.(Одягає маску вовка.) Бачиш, який я страшний. Гр-р-р!

           Із-за кущів виглядає голова буйвола.

       З А Є Ц Ь.  Ой, що це? Ой! Ой! Ой!

                Присутні злякано підскакують.

       П І С К Л Я В Ч И К (виглядає із-за маски буйвола). Це я вас налякав.

       Г Н О М  (до мишеняти). У тебе гарна маска. (До усіх.) А тепер для участі у святковому таночку прошу всіх одягнути маски і взятися за руки.
                Починається карнавал.

               
             Завіса


Рецензии