До Сходу Сонця

Думаєш, сонце сьогодні не зійде? Ні, зачекай, ти занадто рано прокинувся. Не спи, не треба, ти вловив для себе трохи часу, використай його. Чуєш? А птахи вже давно співають, цього ти ніколи не помічав, але вони встають раніше за сонце. Пісні, вони линуть з самого серця лісу, про що вони співають… В їхніх піснях немає сенсу, адже вони співають про велику єдність, злиття. Вони співають про силу моменту, в їхніх співах немає ані відголоску минулого, ані гнітючості майбутнього, вони – нектар великої вічності, де немає часу. Просто прислухайся і ти відчуєш це. Людські пісні не бувають безтурботними, нас тримає минуле і лякає майбутнє, для нас не існує «тепер». Чому? Чому, о жорстока свідомосте? Ти – великий дар, велика сила, яку ми так ненавидимо, ти є мур, що закрив нас від сяйва сонця, від ніжності вітру, від шепоту трав. О друже, не пізнаєш ти всю красу співу птахів, ти намагаєшся її усвідомити. Відкинь це! Просто полинь з ним…
   Хтось ніжно поцілував? Це був вітер. Він любить впасти в чиїсь обійми, але це ненадовго. Він знову підірветься і, ніби дражнячи, здійметься, покинувши тебе. О, моя свідомосте, якби не ти, я б вже поринув у бурхливий аркан з вітром, збудив би польові трави, розплів би коси березам. Кайдани давлять, ти відчуваєш це?  Звісно, відчуваєш. От і вітер полинув собі кудись… Лети, брате, можливо, колись і я віднайду собі крила і ми полетимо назустріч співу птахів.
    Ліс загомонів, це, напевно, вітер його збудив. Далекий гомін… його голосом тихо звертаються до нас предки. Там немає слів, не прислухайся, дозволь собі просто відчути їх поряд. Величні постаті тисячоліттями дихають в деревах, спостерігають безпристрасно очима зірок і засинають під сніговою ковдрою, даруючи свої глибокі сновидіння. Відчуй їх, дозволь собі стати з ними одним цілим, просто будь свідком. Не аналізуй, не дій. Спостерігай.
   Зроби глибокий подих, пусти чисте повітря скрізь себе, хай кожна клітина твого тіла відчує себе частиною всього цілого. Дозволь же собі дійти до цього, о свідку. Тепер ти не актор, тепер ти глядач, ти охоплюєш все своїм безмежним поглядом, поряд з безликими постатями. Для вас не існує часу, для вас не існує дій, ви взаємоіснуєте з усім, тепер твій ритм злився з ритмом Всесвіту. Спостерігай.
   За вічносплячим велетнем ніби хтось розлив яскраві барви, Вогняна Квітка розпускає свої пелюстки. Ти дочекався сходу, величний Батько Сонце розкинув свої руки тонкою рожевою смугою, за яку де-не-де вчепилися химерні щелепи хмар. Він підіймається все вище, час і нам рушати. Сьогодні нас поглине вир буденних людських справ, але ми не будемо героями, ми будемо глядачами.