Відкриймо двері і підемо в сад
Засніжений,
сліпучо білий - білий.
Хурделиця наділа теплий шарф
Кущам, деревам,
квітам зледенілим.
Посріблить серце
квиляче виття,
Шепоче вітер
мантри безнадії.
А ти згадай здивованим чуттям
Пробудження казкової Людмили.
Крізь млу часів – немає вороття,
Всім втраченим – палаци райські білі.
Навіщо рай, блаженні небеса
Коли вуста сповна не долюбили ?
Сніжинки тануть, вітер заміта
Вечірнє світло і сліпуче диво.
Вiдкриймо дверi i пiдемо в сад...
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214112400387
Свидетельство о публикации №214112400387
Рецензии
