Пока ты спишь мой грешный ангел...

                Востаннє, це почуття виникало в мені коли мені було 14 і я дивилась підліткові мелодрами про любов, я вже майже згубила його за життєвими порогами об які так часто спіткалась, лишила його за дверима в які я так часто стукала та мені не відкривали. Пустила на вітер те, про що думала більше ніколи не відчую, дивно, про те дійсно, після найжахливішої бурі виходить сонце…
 
                Нещодавно мій дах поїхав, та так далеко що я більше не в силах його наздогнати у кожного янгола одні крила і я добровільно віддала їх у твої руки, я складаю їх перед тобою, з тобою вони у безпеці, серед сірих буденних днів, серед бруду людських думок , бачу дім, і в ньому світло, і дорога, нарешті вона є, і вірю, вперше за довгий час я можу сказати що я вірю, невже таке можливо? На вулицях мертвих ліхтарів знову з’являється життя…
Зібравши залишки слабкості та волі і в шаленість перетворивши свій крик згорівши до тла я нарешті зібралась по шматкам, я більше не падаю, нарешті я вмію літати, нарешті я можу дякувати своїй матері за життя, лише нині воно почалося…
                Все, я маю безліч мрій, безліч бажань та прагну до чогось більшого нарешті моя душа ділиться на два, я все ще плачу але тепер від щастя, божевілля, від серцебиття та думок, хороших думок, я не боюсь, я прагну…
                Нажаль я не вмію малювати чудесні картини та я вмію малювати картинки у своїй голові, картинки майбутнього яким я хотіла б його бачити, і це все свідомо, колись я розкажу тобі про це …
               Я божевільна, але божевільна від щастя, і це не лікується від цього ще не винайшли ліків, кохання не виліковне якщо воно справжнє, і сподіваюсь ніколи не винайдуть…
    
                Пока ты спишь мой грешный, я тихо стою на краю
                Ты вечен как космос как недосягаемость
                Как то, что так сильно люблю.
                В глазах нету дна, они так прелестны
                Как осень, как лето, зима и весть.
                Прощание есть, прощенье не вечно
                Но вечна любовь что навеки свята.
                Ты чист как вода, из глубокого моря
                Ты ясен как свет среди тьмы
                Все песни, мелодии, ноты с тобою
                они ведь являются дыханьем твоим.
                Ты где то там, куда не добраться,       
    Куда не идут поезда,               
        уходишь все дальше, и дальше куда то
                Земля вить, она не твоя.
                Твои только ветер, огонь, и вода.
                Пока ты спал, мой грешный ангел.               
                Звучала соната моя…


Дякую тобі…