1

2
Цукор

Наші з вами знайомі перемістились на кухню. Чайник свис-тів, кватирка відкрита, Марфа з цигаркою в зубах сипле каву в скляну чашку.
- Тобі цукру скільки? – питає у Валі.
- Дві ложечки, - відповідає.
- Тут дещо написала про цукор недавно, прочитати тобі? – цікавиться Марфа.
- Читай все, що є.
- Тоді слухай: «Вона жила за віршем Бродського. не виходила з дому, не робила помилку. Їй здавалось, що так прошла ціла вічність. А це були два нікчемні дні. Краще б так пройшло все життя. А потім тим хмарним ранком вона вийшла на пробіжку. Бажання не повертатися в ті стіни переслідувало її, дихало в потилицю.А вдома чекали книжки. Багато інформації треба вмістити в голову, де живе інша думка. Вона пила зелений чай ніби це плацебо від всіх бід. Але ж сама розуміла, що це не так. Напис з стікеру цукру в кав’ярні говорить "коли солодко, і цукор ні до чого". Знаєте, коли гірко цукор теж не помічник»…
Валік сказав:
- Ну тут не зовсім про цукор. Давай прогуляємось десь сьогодні?
- Не сьогодні. Завтра. Ми підемо о четвертій ранку. Ти повинен це відчути, - відповіла Марфа.
- Ти дивна, дуже. Мені зайти о четвертій?
Марфа киває головою.
- Що? – питає Валік.
- Чекаю тебе о четвертій. А комод уже не може чекати.
Марфа вийшла з кухні, Валік, допиваючи каву, поспішив за нею. Через десять хвилин комод вже був у кімнаті з іншими мебля-ми. Вона (кімната з меблями) нагадувала склад. Там хаотично стояли диван, ліжко, шафа, два столи, сім стільців, два крісла, полиці лежали на підлозі, поруч книги і тепер там був комод. Навіщо запи-таєте ви? Валік теж запитав.
- Мені потрібен простір. Моїй музі не подобаються меблі. А дзеркало залиш. Мені дуже важливо знати, ким я стаю, - ваша відповідь, панове.
В пустій кімнаті намалювався мольберт , невеликий столик, купа різних баночок з фарбами, певно всіх можливих кольорів, па-літра, склянка і різні пензлики. Валік саме вішав дзеркало. Марфа сиділа на підлозі, обпершись спиною на стіну.
- Приймай роботу, - каже Марфі.
- Приймаю, тепер ти вільний, - віджартовується дів-чина. На всю кімнату голосно кричить її шлунок.
- Ей, ти коли їла востаннє? – питає Валік.
- На цьому тижні точно їла…
- Я не вільний, тепер я твій повар. Приготую свою фірмову смажену картоплю, будеш? – уточнює хлопець.
- Я все буду, чим більше, тим краще.