Спостерiгач -Двiчi Народжений-

Насправді роздивитися, що саме відбувалося з Амаром і Девраджем у Бодхістані, було дуже важко. Ця казкова країна уміє захищати свою таємницю. Все, що мені вдалося побачити, можна трактувати як мої марення чи сон. Усі ті нечисленні артефакти, які потрапляють у світ людей з Ботхістану, чинять на нас, спостерігачів, однаковий вплив. Ми стаємо радісно спокійні, але наш зір ніби оповиває напівпрозорий туман. Тому багатьох деталей ми не можемо побачити, а розмови, які ми чуємо, дуже часто носять якийсь фрагментарний характер. Тому те, що я оповім, не можна вважати чимось достеменно істинним. Ймовірно, так все і було…

По прибутті в Ботхістан, Деврадж і Амар були м’яко відділені від решти свого посольства і доправлені до палацу чи храму Верховного Жреця. Воїни, драгомани та слуги покірно склали зброю, передяглися в одежу, що їм приготували, та розмістилися у просторому будинку на березі гірського озера. Викупавшись в озері, гості отримали щедре частування, яке складалося з фруктів, горіхів, сушеного винограду та медових напоїв, настояних на якихось травах. Обід супроводжувався музикою, джерело якої не можна було зафіксувати. Здавалося, звуки лилися десь згори. Музика, їжа, напої наповнювали тіла гостей млістю, а серця - спокоєм. За якийсь час після трапези всі вони глибоко поснули…

Палац, чи храм, чи просто помешкання Правителя Ботхістану знаходився на галявині в густому гаю, що складався з дерев якоїсь незнаної породи. Дерева були дуже високі, з густими та розкидистими кронами. Листя на них було великим і товстим, очевидно, вічнозеленим. Галявина являла собою абсолютно правильне коло, поросле густим трав’яним килимом, за яким дуже добре доглядали. Посередині цієї доволі великої галявини стояла ні на що не схожа будівля. Основу її складав куб чорного кольору - або витесаний з монолітного каменю, або викладений з кам’яних блоків, так ретельно підігнаних, що швів не було помітно. На кубові, на висоті верхівок дерев, стояла біла півкуля. Ні вікон, ні дверей у будівлі не було.

Доврадж і Амар у супроводі мовчазних, але дуже приязних молодиків підійшли до стіни, в якій без будь-якого шуму утворився доволі широкий отвір, через який вони зайшли до цієї дивної будівлі. Всередині все було пронизане м’яким світлом, яке лилося з невідомого джерела.

Гостей провели в невеличку кімнату і попросили присісти на м’які дивани й чекати зустрічі з Великим Просвітленим (так величали супровідники свого повелителя). А ще їх попередили, аби вони постаралися нічому не дивуватися…
За якийсь час кімната, в якій сиділи Амар з Довраджем, почала свій рух вгору, що трішки наполохало Довраджа, та не викликало занепокоєння у Амара. За кілька хвилин двері кімнатки відчинилися - і до неї зайшов чоловік, аби запросити їх до зали. Було очевидно, що вони опинилися в тій білій півкулі. Знадвору вона була непрозора, а зсередини вони могли бачити все, що діялося назовні. Коли ж гості зайшли у залу, кімнатка, в якій вони піднялися нагору, без найменшого шуму опустилася вниз -  і на підлозі не залишилося жодного натяку на її існування.

В чоловікові, який їх вітав посеред цього неймовірно великого приміщення, не було нічого царського або великомудрого. Він мав вродливе обличчя, гарну голову, наголо вибриту, за винятком товстого жмуту волосся, яке довгим пасмом опускалося з маківки на спину. Важко було сказати, скільки йому років. Він міг бути і тридцятилітнім, і сімдесятилітнім. Його очі  променіли мудрість старця, а тіло було гнучким та юним. Гладенька персикова шкіра без помітних зморшок. Може, він був з тих, про кого кажуть, що вони безсмертні.

- Давайте без церемоній. Називайте мене Раві. Ви тут, бо я знаю про вас все. У нашу країну потрапляють лише вибрані, а в цю будівлю - рівні нам. Ви – наші брати. Ми не можемо подорожувати Землею. Мусимо берегти себе і свій край. Але наші брати є повсюди. Зараз, коли темінь над світом гусне, на порозі часів великих потрясінь та кровопролить дуже важливо сіяти у світі зерна істини та любові. Саме вам, вибраних серед рівних, це робити.
- Що є любов, Раві? – запитав Амар.
- Двічі народжений, чи ти відчуваєш ту холодну кулю поряд серця, яку носив усі ці роки?
- Ні.
- От бачиш. Підіймаючись вгору ти, либонь, помітив, що змінюєшся. Чи відчуваєш себе слабшим?
- Ні.
- Чи повниться серце твоє радістю?
- Так
- Амаре, любов це – світло, яким усі ми пов’язані зі Всесвітом. Мусиш його пізнати. Ти безстрашний, ти маєш силу, рівну нашій. Коли пізнаєш любов, станеш всемогутнім. Мине якийсь час - і ваше королівство буде чимось схожим на нашу країну. Нам потрібні союзники, провідники сліпих і темних. Доврадже, ти станеш королем-просвітителем, будівничим царства світла. Амаре, тобі судилося бути царем царів у землях західних. Ви матимете мою підтримку, де би ви не були, якщо пройдете через таїнство ініціації. Але мусите нині зробити вибір. Слово за вами!
- Я готовий, – сказав Амар.
- Я готовий, - повторив Доврадж.
- Добре. Зараз ми здійснимо спільну медитацію.

По цих словах з підлоги виринули дванадцять кімнаток, подібних до тієї, в якій піднялися Доврадж і Амар. З кожної з них вийшли по двоє чоловіків та жінок. Усі вони утворили коло, посеред якого опинилися Раві, Амар і Доврадж. За командою Раві люди в колі почали співати. Здавалося, що ті звуки заповнюють весь простір, то були слова невідомої мови. Амарові здавалося, що він колись добре знав її, а зараз згадує. І робить це дуже швидко. І що далі вони співали, то більша була впевненість, що всі знання Всесвіту зараз вливаються в нього. От так просто через маківку і вливаються. І твоє мізерне тіло може все те вмістити. Насправді ти стаєш безмежним. В тобі, як в краплині роси, відбивається небо. Ти є небо, сонце, земля з усім живим, тим, що жило, живе і житиме тут, поки світ не закінчиться.

Раві торкнувся долонею маківки Амара, потім - Довраджа. Спів затих. Великий Просвітлений поцілував кожного в чоло і побажав доброї дороги додому. Не проронивши ані слова, всі, окрім Раві, залишили залу.

- Світ уже ніколи не буде таким, як раніше, – сказав Амар Довраджеві, коли вони поверталися через гай до помешкання, де мирно спали їхні люди.
- Так. Він уже інший,  – відповів королевич.

Переночувавши, мешканці Анандару відбули на батьківщину…