На межi

Сідало сонце,в повітрі літала надія разом з уявними метеликами,сонячні промені пускали свої останні благословення на нас,покинутих усіма богами істотами,що самі створюють свої пастки і плачуть від них. Їй-богу мені здається що будь-яка тварина розумніша від людини.Бо вона знає для чого народжена,знає своє призначення,знає як і чим користуватись,так чому ж ми «найрозумніший вид» (ВАМ НЕ ЗДАЄТЬСЯ ШО ГОВОРИТИ ПРО СЕБЕ ЯК ПРО НАЙРОЗУМНІШИХ ЦЕ ВЖЕ ПЕРША ОЗНАКА ТОГО ЩО МИ…НУ ЯК ВАМ СКАЗАТИ..НЕ ЗОВСІМ ТАКІ) чому МИ не знаємо нічого?не знаємо для чого народились,не знаємо в чому наше призначення,поняття не маємо як і чим користуватись,що призначено для нас а що ні,і губимось постійно в  хаосі власних думок,пробуємо творити а з тими творіннями власну планету-єдине місце де ми можемо жити – рвемо на шматки,винищуєм усе прекрасне для ока і потрібне для життя.Ми такі бездарні що от навіть руйнуємо свій дім.Якій би тварині прийшло в  голову це робити?
Люди бездарні з якої точки зору не глянути.Ми думаємо що прогресуємо і так далі,коли насправді істина виявляється в тому що було спочатку,і в минулому все наче краще було,і так по кругу від однієї крайності до іншої,вічний баланс на межі.