Шон Маклех - Остров Ожидания

Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха
«Острiв Очiкування»*
http://www.proza.ru/2014/05/24/105

ОСТРОВ ОЖИДАНИЯ

                «Отплывая, они услышали:               
                «Где они теперь? Они отдалились!               
                Это не они!»»
                (Скела «Плавания Майл-Дуйна»)


Они ожидали — однако не нас.
Они — те трудяги студёного моря,
Глядели они почти отрешённо
На волн вереницы, лишённых покоя.
Мерещилось им, будто волны те — горы,
Только солёны, прозрачны и сини,
Пропитаны также запахом рыбы,
Их лодки построены, как колыбели,
А сети заброшены в мифов глубины,
«Грядущее» выловить стало их целью.
Они ожидают — и вечно ждут,
Напрасно вглядываясь в ультрамарин:
Высматривая тех, кто на лодках — не нас!
Вестников ждут — с зари до зари!
Людей-скитальцев — но всё же других!
Мы их застаём средь ожиданий,
Слова собирать для истории
Мешками протёртыми воспоминаний.
Как прежде, им хижины строить
Надеждами тяжкого камня.
Всегда мы — не те, поскольку...
Но люди, однако, упрямы.
И верят они — всякий раз,
Что Остров — тот самый,
Скрыт плотным туманом от нас.
Таким, что найти непросто.
Скорее, такого не будет —
Навряд ли, кому повезёт...
И ниоткуда к тем людям
Никто никогда не придёт...

_________________________________________

*Шон Маклех
«Острiв Очiкування»
http://www.proza.ru/2014/05/24/105


                «Відпливаючи , вони почули:
                «Де вони тепер? Вони віддалились!
                Це не вони!»
                (Скела «Плавання Майл-Дуйна»)

Вони очікували – але не нас.
Вони теж – орачі холодного моря,
Вони теж дивляться поглядом безнадії
На нескінченну вервечку хвиль,
Вони теж думали, що хвилі це гори,
Тільки солоні, прозорі та сині,
Вони теж просякнуті запахом риби
І майструють човни, як колиски,
Вони закидали сіті в безодню легенд,
Вони теж ловили рибу «майбутнє».
Але вони чекають – вічно чекають,
Марно вдивляючись в ультрамарин:
Людей на човнах – але не нас!
Людей вісників – але не нас!
Людей-блукальців – але інших!
Ми залишимо їх – в очікуванні,
Збирати слова
В подерті мішки спогадів,
Будувати свої хижі
З важким каменів надії.
Бо ми не ті , ми завжди не ті…
Ми лише шукаємо…
Ми лише віримо і сподіваємось…
Лишаємо за туманом острів Очікування
Який більше ніхто не знайде…
Людей, до яких більше
Ніхто не прийде…