Моя батькiвщина

У наші дні,у ці важливі для українського народу години.В цей тотальний та фінальний момент піднесення чи падіння у нашій країні панує абсолютна рівність і байдужість до нашого майбутнього. Ми задаємося питаннями "Де жити краще? Чому ми у такій скруті? Як жити добре? Чому інші можуть а ми ні?.  Ми скаржимося на роботу,зарплатню,звиняючи у всіх наших негараздах владу. Та чи не ми винуватці? Чи не ми вибирали цю владу? Чи не ми є народ демократичний? Ми  є проблема! Наше покоління несе у собі найзбитковіши вчинки,які можна собі уявити. Тільки подумайте: Наша молодь йде по шляху демократії,по шляху Європи.Шляху культурності,шляху толерантності та солідарності,але при цьому порушуючи усі перераховані мною пункти. Ми кричимо,що в нас немає культури й чистоти на вулицях і у дворах,кидаючи папірці та пляжки від води чи алкоголю на зелену траву. Ми обурені,що ліси забруднені від "брудних" прогулянок приїжджих,зоставляючи там же недоїдки і сміття. Ми обурені до мозку кісток,через наш металітет,плюючи на чисті доріжки й курячи у публічних місцях. Я можу чітко і гучно заявити,що ми найпродажніший і найбайдужіший народ,тому що ми говоримо про тих крадіїв при владі,беручи від них брудні гроші за ті нечесні голоси. Як раз тут,у цьому питанні дуже доречне прислів*я "моя хата з краю".."не я,так хтось інший" ми не можемо усвідомити,що кожен громадянин несе на собі відповідальність за майбутне його країни. Ми звикли,що все робить за нас влада. Влада потрібна платити,влада потрібна забеспечувати. Так. Але якщо ми живемо у демократичній країні,то ми самі потріні думати про себе. Подивітся на інші нації.. Наприклад Пушкін...Він писав,що його країна немита й брудна,але він ладен бути робити все для неї,тому що любив її.  Ми славимо свою Батьківщину і на весь світ говоримо які ми молодці,а коли діло доходить до дії,то "я нічого не знаю.."?? Навіщо ми стояли Майдан? Щоб прийшли нові крадії? Ми перевершили себе у тому,що влаштували революцію,але потім,коли влада дійсно прийшла до нас ми розгубилисью. Молоді люди кричали ,що вони вільні і що вони вирішать майбутнє країни на виборах 25 травня президента,а потім 24 жовтня у парламент і що сталось? У вирішальну хвилину вони просто не приходили на виборчі дільниці. Ну звичайно,нашій молоді краще піти погуляти і випити чогось з друзями ніж виділити 30 хвилин,щоб вибрати своє подальше життя. Через цю халатність ми втратили Крим без єдиного пострілу. ЯК ЦЕ?
Якщо б любому португальцю сказали,що в Португалії більше немає Мадейри,то вони б полізли з вами битись. І ми навіть жартуємо,що в нас більше немає Донецьку,Луганську...А як прийде ворог у ваше місто? Що ви тоді будете робити? ..
Так не треба! Ця байдужість приведе країну до фінальної,тотальної і вирішальної крапки краху всього: економіки,соціуму і найсвятіших святинь -- незалежність і нація! Тому я закликаю,прокиньтесь люди! Як не ми,то ніхто. Не треба надіятися на Захід. Треба надіятися тільки на себе і на допомогу Господню! Тільки тоді ми досягнемо святої свободи і миру в усій Україні та у всьому світі!