Марла 2

«Ще трішки..»,кажу я собі,
«ще трішки»,заспокоюю,як завжди
Неодмінно настає момент коли атмосфера навколо тебе вижимає себе всю і від неї залишається лише сірий димок. Неначе ти вже втягнула усі можливі фарби,пропустила  через себе,а тепер застигаєш у невагомості. Усе,що навколо, встигло стати однотонним і туманним,не маючим у собі нічого,неначе це просто прозоре повітря,яке ти навчився сприймати як щось належне і абсолютно нецікаве.І щоб набратись якогось натхнення,починаєш малювати майбутнє або перетирати минуле,і коли розумієш що краще такого не робити,бо тут немає ну нічого хорошого,ти знову застигаєш. Куди йти,що робити. Настрій ні поганий,ні хороший,він просто підвішений,як і ти сама,яка проходить повз масу людей по довгих нескінченних коридорах великої сірої цементної будови неначе привид з абсолютно відстороненою фізіономією,з абсолютно відстороненими рухами.Ти наче стала тією ж прозорою з відтінком сірого плямою,яка навколо. Треба обов’язково робить щось із цим.Так полишати не можна.
За ці три місяці життя вигиналося найкращими своїми сторонами,граючи і забавляючи Марлу.Вона,немов дитина, щиро раділа і всотувала у себе всі яскраві промені з насолодою.Існування доволі легка справа,коли ти сконцентровуєшся тільки на задоволенні,коли особливо нічого не чекаєш,лише приймаєш. Доволі довго так не проіснуєш,все ж настав момент коли саме її без дія в соціальному житті університету змусила її дещо підірвати зад в кінці семестру і викурювати по пачці сигарет за вечір.Вона представляла картини як буде виправдовувати перед батьками провали з навчанням і уява малювала найстрашніші картини.Цікаво те,що саму її мабуть це навряд чи розчарувало.Лячно тільки за батьків яким буде неприємно.Ось і все.А взагалі Марла стійка дівчинка.
Настали дні,коли виходиш на вулицю  і ніби тепло,повітря свіже,але дійшовши до кінця вулиці не можеш розігнути закоченілі пальці і говорити внятною мовою через посинілі губи.То була зима.
Грудень.Улюблений місяць Марли.Усі готуються до свята,до одного лише свята,до однієї ночі,яка промайне зі швидкістю падаючої зірки,проте саме атмосфера робить тебе романтичним і слабким і добрим і навіть вчить тебе посміхатись крізь наболівші від морозу щоки…