Втомилася. Чекала надто довго.
Та знаєш... Щось не ті вже почуття.
І дихання тяжке зсудомило до болю,
Втрачаю сенс свого нікчемного буття.
Ще ніч холодну проведу без тебе,
А місяць ясний не сіятиме з-за хмар.
Заснути? Я засну. Прокинутись не зможу,
Все бачитиму уві снах минуле, мов оман.
Ти вже ніколи не вернешся, любий,
Я тихо вмру серед похмурих стін одна.
Загину. Бо кохати марно вже не можу.
Розколюсь і розтану, мов весною крига льодяна.
Минулому
© Copyright: Харухи Даисэкихан, 2014
Свидетельство о публикации №214121700320
Свидетельство о публикации №214121700320
Рецензии