Роль земств в общегосударственных природоохранных

РОЛЬ ЗЕМСТВ У ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДАХ

   У другій половині XIX - початку XX ст. основні напрямки вирішення протиріч між процесами економічного розвитку суспільства й збереження, відновлення й поліпшення стану навколишнього природного середовища органи земського самоврядування вбачали в гармонізації економічних, соціальних, екологічного аспектів їх розвитку. Ефективна реалізація зазначених завдань була поставлена в безпосередню залежність від системи взаємин людини, суспільства й природного середовища на місцевому рівні.
Ідея необхідності гармонізації світу людини і природного середовища поширилася в Російської імперії в другій половині ХІХ ст. в основному завдяки талановитому німецькому пропагандистові Гуго Конвенцу. На початку ХХ ст. ідею посилення охорони природи почала пропагувати
й наукова громадськість Російської імперії. В 1909 р. була утворена Природоохоронна комісія (з 1912 ; Постійна природоохоронна комісія) при Російському географічному товаристві. В 1916 з її ініціативи був прийнятий перший у Росії закон про заповідники. Однак ці законодавчі акти виявилися
28
явно недостатніми, і стихійний розвиток капіталістичного господарства приносив природі і природним ресурсам Росії, особливо в її Європейській частині, значний, місцями необоротний збиток [1, с. 3-33].
Різні форми земської природоохоронної пропаганди та екологічної просвіти реалізувалися при цілком певних умовах і вимагали створення відповідної інфраструктури. Перші спеціалізовані підрозділи, що займаються еколого-просвітительською діяльністю, були створені в Рязанській, Вологодській, Орловській та інших губерніях. До 1914 р. вони були сформовані вже в 220 губернських і повітових земських і нараховували у своєму складі понад 450 фахівців з екологічної просвіти.
Часто вони були оснащені методичними й інформаційними матеріалами, навчальними посібниками й тісно співробітничають із місцевою науковою й природоохоронною громадськістю. екологічній освіті [2. Оп. 2. – Спр. 191. – Арк. 120-126].
Поступово, протягом другої половини XIX - початку XX ст. в Російській імперії сформувалися три рівноцінних напрямки в земській природоохоронній пропаганді та екологічній просвіті:
природоохоронне, науково-дослідне та еколого-просвітницьке. В цілому земська природоохоронна пропаганда включала широке коло питань: ознайомлення сільських виробників з новаціями агрономії, організація екскурсій, виставок, видання та розповсюдження сільськогосподарської природоохоронної літератури тощо. Для проведення агропропаганди земцями влаштовувалися бесіди, лекції, консультації, конкурси на кращу організацію охорони лісів та ведення лісного господарства, організовувалися взірцеві господарства, виставки новітніх технологій боротьби з ерозією ґрунтів, знарядь сільськогосподарської праці, кращих сортів рослин тощо [3, с. 5-48].
Прикладом активної участі земства в пропаганді охорони лісу може служити блискуча пропагандистська кампанія по організації нового народного свята ; Дня деревонасадження. Приблизно 70-80-х роках ХІХ ст. це свято прийшло в Російську імперію із США і Європи. Свято
деревонасадження швидко поширилося серед дитячих та громадських організації по всій Росії, а потім до його проведення в регіонах підключилися органи земського самоврядування [4, с. 91-92]. Спочатку датою проведення першого в історії Росії екологічного свята був визначений день 1 серпня (ст. ст.) або 14 серпня (н. ст.). Ця дата була пов’язана із православним святом «животворящого хреста господня», що відзначався в цей день. Цей же день був професійним святом лісівників. З ініціативи земців перше в Російській імперії це свято було проведено в 1898 році у Харкові та Санкт-Петербурзі.
Зокрема, Санкт-Петербурзі у першому святі деревонасадження взяли участь студенти й професори лісового інституту Санкт-Петербурга, чиновники лісового департаменту, більше 1500 учнів міських училищ. Свято почалося ранком біля пристані на Неві поруч із Літнім садом. Під звуки маршу все рушили до гаю Дубки, де відбулася посадка дерев. Протоієрей М. Розанов сказав на відкритті свята: «хто сам посадив дерево й доглядав за ним, той ніколи не стане необачно ламати й винищувати дерева» [5, с. 40-41].
Саме завдяки земській підтримці свято деревонасадження стало успішно
29
проводитися по всій Російської імперії. Лише у 1902 р. воно пройшло в 40 губерніях. В багатьох регіонах до організації свята деревонасадження активно підключилися земські школи. В Острогожському повіті Воронізької губернії кожне посаджене під час дня деревонасадження деревце мало табличку із вказівкою прізвища людини, яка його посадила. Посадку дерев в день деревонасадження широко популяризували земські газети і журнали.
Тільки в 1912 р. журнал «Лесопромышленный вестник» опублікував 16 заміток на тему користі від посадки нових дерев, раціонального використання лісових ресурсів [6, с. 8-19].
Реалізація напрямів природоохоронної діяльності російських земств була пов’язана з їх позицією відносно розповсюдження екологічних знань серед місцевого населення. У Нижегородській губернії екологічної освіти не сходило з порядку денного протягом всієї історії земства. Досить гостро до розв’язання цього питання поставилися у Тульському губернському земстві, яке у 1887 р. розробило такі клопотання: 1) про заснування особливої комісії для дослідження причин незадовільного екологічного становища краю і для віднаходження способів до його покращення; 2) про те, щоб при Міністерстві Держмайна щорічно скликати особливий з’їзд представників сільського господарства, що обиралися б губернськими земськими зборами, для обговорення екологічного становища та його впливу на розвиток сільського господарства, а також для розробки заходів до покращення роботи з охорони навколишнього середовища [7, с. 1-34].
Одним із заходів, яким можна було скористатися для підвищення ефективності земської екологічної освіти та природоохоронної пропаганди, стало широке використання органами земського самоврядування своєї преси. Необхідність впливу громадської думки на керування місцевим господарством та для проведення природоохоронної пропаганди була визнана самим урядом, що замінив канцелярський бюрократизм гласними земськими установами. 24 березня 1865 р. циркуляром міністра внутрішніх справ земствам було дозволено видавати періодичні видання для ознайомлення місцевого населення з питаннями земського управління.
Одним з найпершим серед земств Російської імперії почало друкувати свій власний журнал «Вестник Орловского земства» Орловське губернське земство у 1872 р., де містилася велика кількість матеріалу, що стосувався усіх галузей земського життя, велася активна пропаганда природоохоронних ідей і практики [8, с. 1-65]. В Орловській губернії здійснювалося також видання спеціальної природоохоронної літератури і газет, проведення лекцій та курсів, відкриття дослідних станцій та складів сільськогосподарських машин. Улітку 1900 р., за запрошенням губернського земства, місто Орел відвідав В. В. Докучаєв, де прочитав земським працівникам і місцевій інтелігенції цикл лекцій по ґрунтознавству, тексти були опубліковані в номері 1 журналу «Вестник Орловского земства» за 1910 р. [9 с. 8-19].
Нижегородське земство видавало природоохоронну газету «Нижегородська земська газета», просвітительська діяльність якої одержала в російському суспільстві високу оцінку. На губернській сільськогосподарській виставці 1906 р. редакція представила картограму, яка показала, що не було ні одного «значного пункту, де б не читалася
30
газета» [10, с. 15].
Аналітичні статті та офіційні повідомлення на природоохоронну тематику, що друкувалися в земським засобах масової інформації «Земский обзор», «Земский ежегодник», «Земский сборник Владимирской губернии», «Земский сборник Тамбовской губернии» та ін. показували можливі шляхи щодо вирішення регіональних природоохоронних проблем, сприяли формуванню екологічної свідомості серед населення та стимулювали її постійне зростання. [11,с. 282-288].
Результати діяльності земських установ Російської імперії у 1864 – 1918 роках переконливо свідчать, що їх важливою загальною метою було підвищення серед місцевого населення рівня екологічної культури й природоохоронного знання, адекватного сприйняття природи, знайомство з народними традиціями й звичаями, пов’язаними з охороною навколишнього середовища, підготовка професійних кадрів та ін. Була створена ефективна система природоохоронної пропаганда серед місцевого населення і підростаючого покоління, досягнуті значні практичні результати відносно охорони природних ресурсів, створена велика мережа природоохоронних
об’єктів, налагоджений діалог з державною владою.
Література:
1. Главное управление Земледелия и Землевладения. Департамент земледелия. Ч. 4: Справочные сведения о ходе землеустройства и развитии агрономической помощи единоличным владельцам. – СПб. : Типография В. Ф. Киршбаума, 1911. ; 33 с.
2. Державний архів Російської Федерації (ДАРФ): Ф. 1729. ; Міністр внутрішніх справ, князь, Петро Дмитрович Святополк-Мірський.
3. Журнал Совещания о нуждах лесного хозяйства. – СПб. : Тип. В. Киршбаума, 1905. – 76 с.
4. Выставка охраны природы // Естествознание и география. ; 1913. ; № 5. ; С. 91-92.
5. Журнал Совещания о нуждах лесного хозяйства. ; СПб. : Тип. В. Киршбаума, 1899. – 203 с.
6. Лесопромышленный вестник. ; 1912. ; № 18.
7. Программа сведений для истории земских учреждений в России. – СПб. : Типография В. Демакова, 1890. – 34 с.
8. Вестник Орловского земства. – 1912. ; № 8.
9. Вестник Орловского земства. – 1910. ; № 1.
10. Нижегородская земская газета. ; 1906. ; №51-52 (30 дек.).
11. Главное управление землеустройства и земледелия. Итоги работ за последнее пятилетие 1909-1913. ; СПб. : Тип В. Киршбаума, 1914. – 328 с.

 Опубликовано в сборнике:

Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук. Матер.ІV всеукр. наук. конфер. з міжнар. участю. (м. Дніпропетровськ, 15 липня 2014 р.): у 2-х частинах. – Д.: ТОВ «Інновація», 2014. – ч. 2. – 207 с.