Опыт природоохранной деятельности российских земст

                ПУТРЯ Н.В.,преподаватель ХНПУ им. Г.С. Сковороды, г. Харьков

ДОСВІД    ПРИРОДООХОРОННОЇ    ДІЯЛЬНОСТІ   РОСІЙСЬКИХ   ЗЕМСТВ
 Поява органів земського самоврядування в Російській імперії була викликана соціально-економічними й політичними змінами, що відбувалися в країні в індустріальну епоху. До середини XIX ст. дореформена система місцевого самоуправління зжила себе, а бюрократичні методи керування, при майже повній апатії населення привели господарське життя губерній і повітів до стану розладу й занепаду. Створення нової форми місцевого самоуправління у Росії збіглося з періодом розвитку природничих наук і загостренням проблем використання природних ресурсів [1, с. 162]. 
 Відзначена індустріалізацією й збільшенням масштабів використання природних ресурсів пореформена епоха поставила серйозні проблеми: безжалісну експлуатацію землі, винищування лісів, хижацьке використання корисних копалин, забруднення повітря і води. В російській провінції природоохоронні ініціативи взяли на себе земства, а часто й пов’язані з земством сільськогосподарські та природоохоронні товариства. Цей досвід виявився цілком успішним навіть в умовах самодержавно-бюрократичного ладу. Земства виявили себе життєздатними установами, витримавши випробування часом і на ділі довівши стійкість своїх організаційних структур і ефективність роботи. Окрім природоохоронних питань, у веденні земств перебували народна освіта, охорона здоров'я, ветеринарія, сільське господарство, продовольча справа, шляхи сполучення, місцева статистика, благодійні установи й ін. Поступово земська діяльність охопила всі сторони місцевого життя й перетворила провінцію. До рішення губернських і повітових питань залучалися голосні ? виборні особи від різних верств населення: дворян, селян, торгово-промислової буржуазії, міських жителів. Голосні земств не належали до професійного чиновництва, оскільки були обрані від населення, а не призначені урядом [2, с. 17-19].
Земства, що були введені за «Положенням про губернські й повітові земські установи» 1864 р., стали першим російським досвідом організації місцевого самоврядування на принципах демократичності й самофінансування. В російських земствах трудилася ціла армія (150 тис. осіб) найманих службовців «третього елемента» - лікарів, фельдшерів, учителів, статистиків, агрономів, ветеринарів, лісників та ін., які не були ні земськими голосними, ні представниками адміністрації. Діяльність земств сприяла появі значного соціального шару ? земської інтелігенції. На службу в земства, в основному, спрямовувалася молодь із різночинного середовища, що зуміла одержати освіту завдяки скасуванню кріпосного права й тісно пов'язаними із цією подією ліберальними реформами Олександра II. [3, с. 37]. Третій елемент, на противагу руйнівній тактиці народників, побачив у земстві можливість своєю щоденною працею «окультурити» провінцію. Їхня діяльність поступово перетворила російську глибинку: у населення з'явилася потреба в акушерці або лікарі при пологах, діти селян хоча б рік-два відвідували земські школи, у містах і селах з'явилися нововведення в санітарно-гігієнічній і культурній сферах життя ? упоряджені суспільні колодязі й водопроводи, народні будинки й бібліотеки, музеї й періодичні земські виставки [4, с.390].
Органи земського самоуправління, по суті, стали регіональними установами, що взяли на себе роль координатора теорії й практики розвитку місцевого господарства на основі раціонального використання природних ресурсів. Губернія була поділом чисто адміністративним, та не була за своїм минулим чи за природними умовами відокремленою територією. Проблеми однієї губернії тісно торкалися інтересів сусідніх. Близькість інтересів викликала також необхідність одностайності екологічних заходів, які впроваджувались сусідніми земствами для задоволення тих або інших потреб [5, с. 62-63]. Для земців все більше ставало зрозумілим, що неможливо обмежувати сферу народного представництва кордонами окремих губерній, а узгодженість між земствами необхідна у господарських, природоохоронних і політичних справах. Боротьба з екологічними погрозами, лісовими пожежами, шкідниками не могла успішно проводитися одним земством. Влаштування шляхів сполучення, що з’єднували суміжні губернії, розподіл ризику по земському страхуванню на більш широкий регіон, застосування пенсійних кас для земських службовців тощо – все це також було можливо лише за згодою кількох зацікавлених у справі земств [419, с. 53-54].
На усі спроби земств об’єднати свою діяльність, уряд дивився зовсім інакше. В об’єднанні земств самодержавство безсумнівно бачило небезпеку для свого становища, а також сильну опозицію. Вже в самому Положенні 1864 р. ст. 16 додатку до ст. 84 право погодження земств одне з одним було суттєво обмежено, бо це право залежало від згоди губернатора. На практиці ж воно підлягало подальшому утиску. 4 травня 1867 р. Сенатом було роз’яснено, що «постанови губернських зборів про повідомлення порушеного в ньому припущення усім губернським управам інших губерній з тою метою, щоб цим шляхом воно могло дійти до такої визначеності, яка зробила б можливим узагальнити для усієї Імперії запропонований захід, є неузгодженим з законом, що обмежує коло дій земських установ межами губерній і повітів, кожній з цих установ ввірених» [7, с. 73-75]. Бачачи недовіру до себе з боку уряду, зустрічаючи скрізь обмеження, не маючи можливості здійснювати належним чином рішення земських зборів на місцях, багато земських гласних охолонули до участі земств у природоохоронній діяльності [8, с. 35-36]. Все це не могло не позначитися на масштабах та динаміці природоохоронної діяльності земств. Так, наприклад, у 1898 р. Орловське земство заявляло уряду, що не вирішення багатьох прохань земства є причиною охолодження діяльності земських гласних. Тоді, як кращі люди все більше і більше усувалися від земської діяльності, земські вибори стали все більше переходити до рук організованого угрупування місцевих діячів. Вони на земський кошторис дивилися головним чином як на джерело гарних окладів. У діяльності земства з’явилися такі недоліки і темні сторони, заперечувати які не могли навіть самі гарячі його захисники. Про падіння устоїв  у земстві свідчить розгляд справ про розтрати у Самарському земстві. Зокрема, справа по звинуваченню колишнього члена земської управи В.Горукова у розтраті; справа по звинуваченню колишнього земського страхового агента С.Коршунова у різних фінансових зловживаннях [9, с. 4-6; 12-14].
Важливим фактором виникнення й розвитку в Російській імперії земської природоохоронної діяльності була наявність у земського самоврядування солідної фінансово-економічної бази. Доходи земства складалися з губернського земського збору, місцевого податку, із цільових дотацій держави, із приватних пожертвувань і прибутку торгово-промислової діяльності земств. Суми при цьому збиралися значні. Якщо ж вони не могли покрити земських витрат, то встановлювалися додаткові збори, що представляли собою, по суті, форму фінансового самооподаткування населення [10, с. 522-530].
Розв’язання питань пов’язаних з раціональним використанням природних ресурсів, формуванням екологічної культури в суспільстві, виховання серед населення дбайливого ставлення до природи за допомогою поширення екологічних знань про екологічну безпеку та інформацію про стан навколишнього середовища, земства бачили у створенні фінансових підвалин, спираючись на які, можна було досягти суттєвих зрушень. У цьому плані вони зацікавлено підійшли до проектів щодо земельних банків,  про необхідність їх створення клопоталися землевласники ще у 1859 р. при підтримці дворянства. На початковому етапі становлення земств як установ, провідна роль належала дворянству. Замість виділення коштів на вирішення болючих екологічних питань, здебільшого головним завданням цих банків стала компенсація втрат поміщикам у зв’язку зі скасуванням кріпосного права. На користь подібних дій банків лунала підтримка і з боку офіційної преси. Газети «Весть», «Московские Ведомости», «Земледельческая газета», «Журнал Министерства юстиции» писали, що «питання про влаштування поземельних банків у Росії не є просте питання про кредит, а є питання про правосуддя щодо цілого стану, що принесло себе в жертву за великодушним закликом свого государя» [11, с.14-15].  Одразу створити сприятливі фінансові умови для реалізації земських природоохоронних програм було важко. Однак, незважаючи на те, що ідеєю про відкриття банків передбачалось вирішення проблем дворянства, вона на той час була прогресивною, бо їх запровадження, як вважали земські діячі, могли дати нових рух розвитку земської природоохоронної діяльності [12, с. 190].
Земствва виявилися доволі життєздатним органом місцевого самоврядування і відразу ж зайнялися рішенням саме тих проблем, які були просто закинуті старою владою. У центрі уваги земства стали господарські та природоохоронні питання, розвиток освіти і медицини, ветеринарія, статистика, страхування та ін. І саме тут земства досягли помітних успіхів. Головне, що давало їм сили і життєвої стійкості, це прагнення покращити життя народу, зробити його відповідальним за майбутнє через застосування самоврядування.               
                ЛІТЕРАТУРА
1. Астраханское губернское земство. Собрания сессии 1914 г. и доклады к ним губернской управы. – Астрахань: Издание земства, 1915. ; 272 с.
2. Вестник Нижегородского земства. – 1915. ; №5.
3. Годовой отчет о деятельности Воронежского земства за 1908 г. – Воронеж.: Тип. губ. правления, 1909. – 115 с.
4. Дополнение к указателю постановлений земства С.-Петербургской губернии. – СПб.: Тип. т-ва «Обществ. польза», 1870. – 585 c.
5. Собрание узаконений и распоряжений правительства. ; СПб.: Общественная польза, 1898. ; №146.
6. Чиняева Е. Земская служба в России /Е. Чиняева, Ю. Голицин // Експерт. ; 1999. –  №23. – С.53-54.
7.Указатель статей, помещенных в первых 9-ти томах сборника правительственных распоряжений по делам до земских учреждений относящимся. – СПб.: Издание Хозяйственного Департамента МВД, 1889. – 170 с.
8. Саратовская земская неделя. ; 1904. – №5.
9. Вестник Самарского земства. – 1905. ; № 9.
10.Ежегодник Министерства финансов. Выпуск 1898 года. – СПб.: Тип. В.Киршбаума, 1899. – 765 с.
11. Журнал Министерства Юстиции. – СПб., 1908. – №300.
12. Ежегодник промышленности и торговли. ; СПб.: Тип. МВД, 1915. – 205 с.