51-55

51. Не сприймайте за якусь надмірну егоцентричність і необгрунтовану зверхність, але вона відноситься до такої неймовірно великої і напевно найчисельнішої групи в моєму розподілі, як "люди звичайні". Що це означає? А те, що неможливо виділити жодної особливості, яка б вирізняла її серед інших, от взагалі ніякої, навіть не знаю чи згадаю її якщо перестанемо час від часу спілкуватися. І щоб ви не подумали, що я бачуся з нею з власної волі, а потім пишу тут в її адресу всіляку "бяку", то поспішаю зауважити - це не так. Ну, тобто це так, всетаки воля виходить моя, але сам процес обміну словами є максимально формалізований і критично зпрощений, як мінімум з моєї сторони, і є лише похідним від основної причини комунікації та складає 20 хвилин в квартал. Але навіть цього достатньо, щоб оцінити її максимально об'єктивно... Єдине що скажу: вона знає свою справу! ;-)

52. В моєму оточені дуже багато розумних людей і ще більше освідчених...ні, ні, ні дійсно прямо море, і всі аж непристойно розумні і дуже освідчені, що навіть "не ровен час" почну комплексувати. Він один із топових "списочників". Характеристики: впевненість та наполегливість, і все помножино в рази. Лінь, як я бачу, у нього взагалі атрофована, чому не можу не заздрити. А саме головне - що все це не заважає йому бути хорошим "комрадом" і душею компанії. Такий собі задрот в оболочці зірвиголови. Чомусь асоціюється у мене з кіношкою "Страх и ненависть в Лас-Вегасе». Хоча йому присутня поверхневість у комунікації "людина-людина", як на мене. Особисто мені то не заважає, ми не дуже близькі "френди", але добре знаю тих, хто його вважає другом, і у них є запитання..., але то не мої справи. Бажаю якнайдовше не згасати. Побачимося!

53.Довго не хотів нічого писати про цього персонажа з мого життя. І навіть зараз думаю як написати так, щоб хоч якось зберегти інтригу, бо знаю його дуже добре і всі знають, що я знаю, і він знає що всі знають, що він знає, що я знаю. Розумний - це беззаперечно, а в межах свого профілю так взагалі чи не геніальний. Більш ніж адекватний в плані загального кругозору, ну як мінімум входить в топ 10 людей на чию думку я зважаю. В нього є ще одна дуже важлива функція: він для мене виступає таким собі містком, який з'єднує моє минуле і теперішнє (минуле: часове, територіальне, морально-духовне). Мені цей типуля імпонує на 99%. Інше моє оточення також, наче, сприймає його на "ура". А от люди які знайомляться з ним без певного бекграунду чи то анонсу, мені здається, трохи його недооцінюють, і тут скоріш за все проблема в самопромоушені. Йому є над чим працювати в плані соціалізації. І тут народна мудрість в дії: "Скажи хто твій друг і я скажу хто ти".

54. Останього разу таке було ще в школі, клас десятий. Я як і тоді не знав як до цього ставитися і як себе поводити, так і зараз не знаю, не виріс ще напевно.
Коротше кажучи: вона до мене залицяється, як мені здається, але цілком можливо, що я просто уже старий "хрон" який не правильно зчитую емоції протилежної статі. І наскільки я можу зрозуміти посил, то наміри серйозні, а не просто "тралі валі"(з цим би проблем не було), хоча знову не факт. Так, досить про себе. Яка ж вона? Для початку перед описом скажу, що вона не мій типаж, що і створило проблему моєму моральному вибору. Ні, ні... не уявляйте двометрову, стокілограмову, лису, беззубу, сорокарічну бабтистку із значком КПУ на лацкані. Вона - хороша дівчинка, досить приємна, комунікабельна, емоційна і має ще купу позитивних якостей. Але собі не накажеш: ну не хочеться мені посміхатися, стурбовано метушитися і писати вірші, думаючи про неї, тому і дестанціююся, ібо так правильно, бо як би я себе не переконував, ну не гедоніст я, та і вона здається також, хоча, якщо я все таки "хрон" і тупо не орієнтуюся, тоді хз. Якось так...

55. Дивний екземпляр. Як то кажуть росіяни: "Из ряда вон". Коли дивишся на нього вперше, то в голову приходять десятки кліше пов'язаних з його фізіологічною відмінністю від мене (і мені подібних). Але коли взнаеш його краще, все зникає, і наступає відчуття неймовірного дисонансу, між тим що ти бачиш, і тим що ти чуєш і розумієш. От уявіть, що ви не любите лимон за його якості, але відрізаєте скибочку, зрозуміло, бачете що він жовтий і знаєте що кислий і водянистий як всі цитрусові, але коли куштуєте - він зі смаком борщу і розсипчастий як пісочне печиво, якраз те що ви любите - абсурд, але він саме такий. Якщо далі проводити аналогію з фруктом, то єдине чим він підтверджує, що саме той, яким його бачать - це жовтий колір і форма. В деяких життєвих ситуаціях він поводив себе, можливо, аж дуже не характерно. Коротше кажучи: "Норм мужик". Але все ж таки, проти природи не попреш: час від часу кислинка, все таки, проскакує... такі вони вже ці "лимони".