Дуже старi вiршi

Хіба я винна, що я народилась?
Хіба я винна, що так схотіли ви?
Хіба я винна, що я помилилась?
Хіба я винна, що помилились ви?
Я винна, та не знаю в чому
Не знаю, що тепер робити
Постійно у житті я ставлю кому
Та варто було б це вже закінчити
Навіщо жити так як, як я не хочу?
Навіщо я витрачаю мову?
Навіщо засинаю я щоночі?
Навіщо зранку просинаюсь знову?
Надіюсь і чекаю – закінчиться
Саме так, той час коли існую я,
Тоді старенька у вікно буду дивиться
І буду думать: «Яка ж була дурненька я!»

***

Так важко сказати хоч слово
Бо в серці застряг комочок
Застряг він там, а для чого?
Про щось попередити хоче?
Про біль, що на мене чекає,
Про вічний неспокій і страх?
Даремно попереджають
Комочки у наших серцях
Бо їх ніхто не розуміє,
Не чує, почути не хоче.
Ми вмремо, хтось попіл розвіє
І в серці застрягне комочок…

***

Самотність – найгірше почуття,               
Що душу з тіла вириває               
Позбавила минулого життя               
Але й майбутнім теж не наділяє…
Почуттями вправно керує:
Моє життя належить не мені,
На щастя постійно полює
І мертвим скидає його на дні.
Поставила в серце двері броньовані,
А ключ від них загубила
Тепер усі люди чужі мені
Самотність, що ж ти зробила???