Зайшовши на поріг побачив світ:
Замучений, тремтячий, ніжний,
Де замість серця - непорушний лід
А час тече ще довше, ніж неспішно.
Де сиві хмари захопили розум,
А дума б'є не залишивши слід.
Де очі не горять, але ще просять
Тебе. Бо ти - то є мій хліб.
Німе питання враз розломить тишу,
В такт серцю заколишуться дзеркала
"Що ж тут було?" - і ти нервово дишеш.
Це так жила. Це так тебе чекала...
Чекала
© Copyright: Миэль Адо, 2014
Свидетельство о публикации №214122502209
Свидетельство о публикации №214122502209
Рецензии