Затихли всі слова, але місто не спить,
Все зникло і не скоро ще вернеться.
Застигла у повітрі одна єдина мить,
Вона в грудях моїх шалено б'ється
І сплю, і їм, і начебто жива...
Сміюся, плачу - все як зазвичай.
Крізь тіло проростає вже трава
Росте, болить, але собі нехай...
Гучніше слів доноситься мовчання,
І вуха вже від нього аж болять.
Невже оце воно і є - Кохання
Коли від нього люди всі тремтять?
Коли руками в землю ти вростаєш,
Коли ти стримуєш шалений стогін...
Невже кожного дня не відчуваєш,
Що зранку прокидаєшся для когось?
Вiдчуття
© Copyright: Миэль Адо, 2014
Свидетельство о публикации №214122600039
Свидетельство о публикации №214122600039
Рецензии