Зерна порфiри


Моє «добраніч» зникло в темноті,
Упало в порожнечу недовіри.
Порфіри буре скло лишає діри
На небі почуття. А золоті

Слова, неначе птиці у руці
До тебе прагнуть вирватись, летіти…
Ми, інколи, такі, неначе діти
Рвемо роман на просто папірці…

Чужа печаль ятрить духовний світ,
Чужі ікони моляться і плачуть,
А ти стіну будуєш на додачу
І на стіні малюєш пустоцвіт.

Але я сію стільки спраглих літ –
Слова вростають кварцом у граніт.

02.01.15


Рецензии