Жила у горах в Закарпатті,
Жіноча доля, в маленькій хаті.
Ця доля іноді з жінкою дружила,
Подарувавши, від розлуки сина.
У жінки була тяжка робота і скотина,
Лише в перервах доглядала сина!
Коли ж хвороби зачіпляли цю дитину,
Знесилена сиділа у похиленого тину.
Весь час чикаючи достойного життя,
Вона одна зростила це дитя.
Чикала поки виросте дитина,
Чикала і з загальної школи сина!
І ось виснажена, сіденька мате,
Вже чикала з армії солдата!
Чикала і тоді, коли у полі хліб,
Чикала і коли розтане сніг.
Чикала, нарешті прийде допомога,
Не дочекавшись милості від Бога!
Це ще одна зруйнована родина,
В якій війна забрала сина!
Спитайте ж ви, в російських матерів,
За що кладуть у нас, життя своїх синів?!
Біда прийшла не тільки в це село,
Зупинимо ж війну, щоб іншим повезло!
«Месеан – 59» 27 грудня 2014 року
Зупинимо ж вiйну!
© Copyright: Сергей Медведев -Месеан 59, 2015
Свидетельство о публикации №215010502055
Свидетельство о публикации №215010502055
Рецензии