Про погляд з дивану ч. 2

В котре, ігноруючи своє ж твердження, що будь-кому повсякчас висловлюватися з будь-якого інформаційного приводу не є доречним, буду ділитися своїм враженнями про навколо оточуюче з "висоти" своєї сидячої позиції. Наскільки я розумію, влада у нас в країні представницького характеру, тобто простіше кажучи, народ формує вибір серед самих себе та делегує обранцю ті чи інші повноваження, і передає йому право свого голосу в різноманітних владних структурах від місцевого до державного рівня... наче все вірно. Так якого ж чорта ви потім їх звинувачуєте в неправильності певних дій продовж каденції? Оцінюєте їх своїм гіперпростим набором якостей (поганий/хороший)..., вимагаєте інших..., а тих новообраних знову цькуєте своїм недорозвиненим почуттям правильності, не дочекавшись результатів діяльності. Ви ж їх самі обираєте усією повнотою вашого свідомого громадянського обов'язку, але я щось не бачив майданів де б люди кричали один одному "Ганьба!", звинувачуючи самих себе у неправильному виборі. Отож, досить волати з усіх дірок,  що: "Страна воров", "Власть снова пользует народ", "Всіх на гіляку" і т.д. і т.п. Шановні, невже ви дійсно думаєте, що декількасот можновладців винні у всіх гріхах 40 міліонного народу? Що це за принижуюча, і обвинувачуюча себе в безпорадності, позиція?  Вони (владні одиниці) це ж такий собі екстракт або ж концентрат виборчої громади, який стовідсотково відображує якості кожного окремо взятого із нас. Просто, поки ви сидите і шукаєте винних в своїх проблемах, виключаючи себе із списку "підозрюваних", хтось працює на користь держави або свою, знову залишаючи вас бідненьких за межею досягнення благ. Досить їб***ти вола - іди зроби щось суспільно-корисне в рамках своєї компетенції, а не витрачай весь вільний час на відстеження чужих активностей і на безглузде непрофільне коментування в колі собі подібних. Але на чорта то комусь потрібно... Це занадто довгий, трудомісткий і послідовний підхід до побудови суспільного благополуччя через особисте, краще навпаки: уже з готового "пирога" відтяпати свій "шматок". Будучи песимістом, я все-таки вірю в зміни на краще, кожного ранку намагаюся вставати з думкою, що позитивним зрушенням бути, і я їх бачу, але вся віра миттєво зникає щоразу, як проїжджаю декілька зупинок у громадському транспорті під акомпанемент голосу так званої більшості "ражленних в СССР" (це узагальнений образ людей з обмеженою і рабською системою мислення). Вони не хочуть отримати можливість покращити своє становище, але хочуть просто добре жити. Їх не цікавлять поняття якісних змін, їм потрібні лише кількісні. Вони вважають, що ті хто "зверху" винні їм, і вони жадібно задовольняються всім, що їм з того верху кидають. Вони наче готові на "жертви" заради змін, але стати цими жертвами не готові. Їм дуже хочеться перемогти, але їм не хочеться воювати: "Лишь бы небыло войны". Тому зазвичай я без навушників з дому ні ногою. Єдине що мене заспокоює, це те що, як показує історія, зміни робить активна, прогресивна меншість. Ну все, на цей раз теж думаю досить. Піду пофоткаю свою вечерю, поговорю з телевізором, а завтра маркером в переході напишу "Слава Україні". Всім зима посони!