Дитяче опов1дання сус1дськ1 в1йни

  ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ -  СУСІДСЬКІ  ВІЙНИ  /оповідання/


           Наш Могилів-Подільський 50 роки , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган,  євреїв, вірмен, румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш  Яришівський МТС  на горі , над Дністром,   7 км від нього, це така відстань, як  від  Яришівської школи, де ми училися.
          У МТСі жили різні люди по національності і по  характеру. Наша сусідка тьотя Оля  мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10  класі  з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/.      Це  такий  період, як говорила моя мама, що любов  «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів  помітив, що Мойша з  Лєною  держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі.  Вона зробила  Лєні допрос, сварила її за що,  не ясно.
             В нашім домі зробили маленький ремонт,  побілили,  щось замінили , а   вечером залили цементом порожки, бо  діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи дома і чекали  вечерю, яку мама варила,  я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені  цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я  допоможу їй  відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не  зрозуміла, але  зразу  сказала  «да». Вона дала мені  завдання  нацарапати на  порозі Мойші  якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама  помітила,  що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою,  збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками  я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі  почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати.  Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні  хохли і  кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров»  Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може  захистити  свою сім*ю від цієї  «здичілої свори». Моя мамочка  підійшла до  Еті і хотіла її заспокоїти, але вона,  показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на  що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене  тупу єврейську дуру», на  що  мама довго переконувала її, що вона дуже  толерантна , гарна жінка. Завтра  все  перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
           Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли  він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
 "Вилазь і стань в куток,  і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу»" - сказав тато.  Я відповіла , що не буду  брати   цукерки у тьоті Олі. Тато пішов  до  сусідки поговорити , що вона  наробила, натравила дітей.
          Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом.  Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони  виїхали з МТСу .  Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.