Так буває, в хвилинах життя просинається полум'я пристрасті,
і занурить у вир почуття, ще небачене і без присмаку...
І у скронях, між стислих долонь, серце дуже голосно чути,
лиш потрапивши у полон, бачиш колір людей навпроти...
І без остраху, і без люті, ти пірнаєш у ночі ковдру,
одягнувши зірок панчохи, засинаєш під місяць повний.
І на хвилях небесних променів заколисує душу вітер,
без думок про минуле і спогадів дуже легко і вільно жити.
Так бува...
© Copyright: Елена Габайдулина, 2015
Свидетельство о публикации №215012000052
Свидетельство о публикации №215012000052
Рецензии