Хвиля

Ми бігли по хвилям,не зупиняючись. Об ноги розбивались мільйони крапель,але ми навіть не помічали цього.В грудях у мене щось шалено калатало,паморочилась голова.Він міцно тримав мене за руку.Я стискала пальцями його долоню.Здавалося,наші руки ніколи не розлучаться.Здавалося,хвилі шепотіли теж саме.Здавалося,ця хвилина буде продовжуватись вічно.
На морі піднявся шторм.Я потягнула його за руку в сторону,але він залишився непохитний.Я все боялася заглянути йому у вічі.
-Нас зараз накриє з головою!- голосно крикнула я в його сторону,перекрикуючи шум хвиль.
-Та й нехай,-вглядуючись в моє лице,відповів він.
Я проковтнула ком у горлі та все ж подивилася на нього.Зустрівшись поглядами,він все міцніше стис мої руки.
-Мені страшно..-тихо прошепотіла я,дивлячись на  свої посинілі від холоду ноги.
Якимсь дивом він мене почув.Усміхнувся і поклав мою долоню собі на плече.Я не розуміла,що коїться,але вчепилася в нього що є сили.Він ледь пригнувся та підняв мене,міцно скріпивши пальці в замок за моєю спиною.На своїх обличчях ми відчували кришталеві солоні крапельки води.Він витягнув мене на берег і обережно поставив на землю.Я відчувала,як його світлі блакитні очі пронизливо дивляться на мене,очікують якихось слів.Та я все боялася підвести очі,подивитися на нього.
-Кохання моє.Ми ще зустрінемось?-просто і відкрито запитав він.
Я поглянула на його плечі.Потім на підборідок.Нарешті я зважилася поглянути на його обличчя.Воно було засмагле,з чітко викресленими вилицями і тонкими губами.Мені перехопило дух.Не знаю,від страху чи від щастя-все переплуталось у голові.Я здригнулася від його дотику.Наче блискавка вдарила.Я накрила його пальці на своїй щоці долонею.Поглянула у очі.Вони мені ласкаво і ніжно всміхалися.
-Ми ще зустрінемось?-знову запитав він.
Не знаю…-відповіла я,не в силах відвести погляду.
Він ледь торкнувся своїми вустами моїх.У цю мить я відчула  себе тим морем-щасливим,безмежним,вільним.Я обняла його що є сили.
-Ще день і я, як сніг, розтану.-шепотіла я йому на вухо,перебираючи кінчиками пальців його русяве волосся.
Несподівано він відштовхнув мене від себе.
-Навіщо? Не розтанеш! Я тільки но знайшов тебе!Я стільки років шукав! І ти хочеш ось так просто піти з мого життя?-закричав він.Його груди тяжко здіймалися і опускалися.Я здогадувалась,які почуття він відчував  в той момент.
-Ти думаєш,я хочу? Я не хочу,я мушу!-закричала я йому у відповідь,від безсилля гірко видихнувши слова у повітря.
Почувши мої слова,з неба полив теплий літній дощ.Його краплі танули у морі.Так само мої танули у сльозах.Крізь пелену дощу я побачила,як він розвернувся і пішов.Кусаючи губи,я побігла за ним,ущент розбиваючи собі ноги.Опинившись біля нього,я обхватила його плечі і груди руками
,притуляючись до його спини мокрою щокою.
-Не треба..не йди..-відчайдушно попросила я.
Він стояв,похиливши голову,не сходячи з місця.Ми не помічали ні дощу,ні страшного шторму,який здійнявся на морі позаду нього.Ми помічали лише один одного.Ми жили один одним.І не тільки в ту мить.Все життя…