Залюбила

Ви знаєте з чого все почалось?! Ой, страшно й згадати. Як він мене дратував! Ці постійні дзвінки з питаннями "Де ти?", "А потім куди?", "Що на тобі?"
Ну страх! Вночі розбудить, скаже, що вдома вже. Для чого воно мені, коли я сплю?!Показати повністю..
А якось не зателефонував. Ви уявляєте? Тоді подзвонила я. Вперше. З цікавості. Я злякалася, коли почула, як він ледь говорить. Виявилось, що він у лікарні. Запалення легень і температура 39. Тоді я дуже за нього злякалась. Швиденько зібрала все, що знайшла на кухні і побігла до нього. Мову відняло, коли побачила його бліде обличчя, відсутність блиску в очах і пересохлі губи. Ніч я провела біля лікарняного ліжка. А на ранок зрозуміла: закохалася...
З того дня ми разом. Живемо. Дихаємо. Сміємось. Все добре, дратує лиш одне: не закручує пасту, зубну щітку не кладе на місце, розкидає носки по квартирі, забуває рукавиці вдома. А вночі крутиться туди-сюди і штовхається. Караул!! Та я ніколи йому цього не говорю, бо кохаю. Мовчки закручую пасту, кладу на місце щітку і носки...
Заварюю йому чай, як він любить, почала готувати. Встаю раніше, щоб бачити, як він прокидається. Вночі вкриваю ковдрою, коли холодно (а я потерплю). Варю бульйон, коли хворіє. Приношу на роботу поїсти. А якщо ні, то дзвоню і запитую чи обідав...
А якось прийшла додому, а його немає. На дзвінки і повідомлення не відповідає. Потім знайшла лист. Від нього.
"Я не можу більше так. Ти всюди. Мене ніби немає, бракує кисню. Я йду." Життя зупинилось. Як так? Він же колись був таким самим. Я ж і слова йому не сказала. Так, бісилась. Але мовчала. Кохала. Я скучаю за ним. Не вистачає його розкиданих носків, дзвінків, незакрученої пасти. Боже, як мені цього бракує!
Тепер я розкидаю речі, залишаю пасту, не кладу на місце щітку, не їм зранку, забуваю про обід...
І чекаю. Коли він повернеться. Хоча б за рукавицями. Але ні... Навіть не хочу уявляти, що зараз інша його обіймає, гріє подушку, годує...
Ви знаєте з чого все почалось?! Ой, страшно й згадати. Як він мене дратував!