Запахи дитинства. дитяче опов1дання

     ЗАПАХИ  ДИТИНСТВА дитяче оповідання


          Запахи  дитинства  залишаються з нами на всі роки, дають нам  силу, наснагу, тепло душі від якого  жити і переживати всі негаразди   легше.
 Нашу районну Яришівську МТС будували до війни, посадили сади , дуже багато різноманітних плодових дерев, кущів, квітів, маленький сквер з бюстом Сталіна, то до 50-х років, це були  дуже великі крислаті дерева, кущі  бузку,  по висоті,   виросли до даху домів. Все  перебувало в такому розкішному буянні цвіту, що з  ранньої весни до пізньої осені   ми  жили в  ароматі  квітучих абрикосів , яблунь ,   бузку аж до аромату  стиглих яблук, та  горіхів, глибокої осені. Навкруги МТСу  поля, ліси  додавали свій аромат. Повітря було кришталево чисте,  сонячне сяйво наповнювало нас силою, здоров*ям і щастям.
          Наша матуся   з ранку варила нам запашну, смачну мамалигу з молоком , давала  ромашковий чай з медом. Щодо мамалиги, то можу сказати, з сумом , через 50 років, кукурудзу так засипали  різними  хімічними  елементами , що зараз вона /кукурудзяна/ мука  має зовсім інший колір та « поганий» смак.              Тато включав радіо, чорний капелюх, з якого звучала  ранкова пісня  « На зарядку становись…»
           Перед обідом матуся була заклопотана , а ми награвшись на дворі  сіли за стіл малювати, за стіною, у тьоті Олі,  по радіо  звучали пісні , мені теж дуже хотілося, щоб  у нас «радіо співало».  Я підтягнула стіл до етажерки , де було наше радіо,залізла на стілець, на стіл і взяла «вилку» радіо, щоб включити в розетку. Я бачила, як це робив  тато,але на стіні було дві розетки. Мене  затрусило і відкинуло аж на 4-5 метрів, до  дверей  кухні. Більше я ні чого «не пам*ятаю».   Проснулась я  від того , що тато гладив мене по голові, біля мене стояла тьотя Оля , мама чогось схлипувала, а моя Галочка /  маленька сестричка/ голосно плакала. Тато мені  лагідно говорив, щоб я ніколи не включала радіо, а там  так гарно співали, хотіла відповісти я , але не могла говорити.
         Самий «великий клопіт» в  осінню пору. Всі працюють на городах, садах , ходять в ліс по гриби, збирають ягоди  сушать, варять, заготовка  продуктів на зиму.  У нас свої клопоти –школа, де нас  сварили за  «чорні руки  та  губи», але батьки  доказали, що їсти горіхи  дітям потрібно,  то  вчителі     змирилися з цим брудом. Скоро  і зима прийде. Ми будемо кататися в лісі з гори на палицях, поки батькам не надоїсть  зашивати рвані пальта  і вони зроблять нам  санки. Казкова пора дитинства.