Збiрка вiршiв. Сборник стихов

Поезії

Дорогі друзі і земляки. Знайшовся час і бажання, зібрати в одну збірку, більшу частину своїх віршиків, розкиданих по записниках. Писались вони в різні роки, часто під настрій, під різні дати, або коли просто хотілося, щоб зашилася пам’ять. Приємного перегляду



ТЕЧЕ ДНІПРО

Тече Дніпро, спокійне і величне
Біжить вода і майже не шумить.
Колише вітер, колоски пшеничні
В вечірнім небі, зірочка блищить.

Пр.
В Четвер з обіду, я в Карпати їду
Курить дорога, полтавська – степова.
Попить водички, в юності з кринички
Пройтися стежкою, де босим бігав я.

Людськії долі, хто про них розкаже
Хто може виміряти, в серця глибину.
Роса на трави, серебриста ляже
А сніг розтанувши, поверне нам весну.

Весна прийде, сніги щоб розтопити
Зігріє літо, в теплих промінцях.
А осінь всіх нас, зможе пригостити
Бо ми у Бога, вічного в гостях.



МОЄ СЕЛО

Вже стояли, холодними ранки
Відлітали від нас, журавлі.
В вересневі дні, десь на світанку
Народився, я в цьому селі.

Пр.
Осінь барвами золота грає
Небо завжди, таке голубе.
Я до тебе, Росішко, вертаюсь
Я в дитинство, вертаюсь своє.

Знову бачу, я ранки сріблясті
Чую як, в полі клеплють косу.
Бачу джміль, такий гарний, пухнастий
П’є із квіток, ранкову росу.

Летять роки, мов ключ журавлинний
Вже на скронях моїх, сивина.
Ти дитинства мого Батьківщина
І другої такої нема.
 


ПРО КАЛИНУ

Летять роки, мов ті пташки і не вертають
Спішить у гості, «тітка» осінь і зима.
Та от була, весна в житті, я пам’ятаю
Така грайлива і далека вже весна.

Пр.
Цвіла в саду і вся в цвіту була калина
Гармошка грала, пізно вечором в селі.
Моєї юності, дівчинонько – дівчина
Яким п’янким, був поцілунок перший твій.

Шкільний дзвінок, іде урок, а я не можу
Знайти підручник, розібратись в завданні.
Бо бачу тільки, я твою русяву косу
І біле личко, що всміхається мені.

Шкільні роки, безхмарне небо, чисті роси
Я часто згадую вас, наче в дивнім сні.
І дуже вдячний вам, за щиру дружбу хлопці
І вам дівчата, що подобались мені.
 


ПРО НЕБО

Коли ласкава літня ніч, обніме Землю
Затихне врешті, шум людської суєти.
Тремтить душа, коли дивлюсь в бездонне небо
Де в безднах вічних, світять зорями світи.

Якби був тільки на Землі, один куточок
З якого б люди, зорі бачити могли.
Вони б збирались там і в тихі, темні ночі
Дивились чудо, те що з двору, бачим ми.

Ось той трикутник, що його назвали – «літнім»
Квадрат Пегаса, Андромеда, Волопас.
На вас дивились і вас знали мої предки
Тепер і я дивлюсь і також бачу вас.

Хто вас створив і всім вам дав, свої орбіти
Пройшли віки, ви не сповільнили свій шлях.
І ви ніколи, це не зможете зробити
Бо права вибору, немає зорі в вас.

Ми також створені, із атомів, молекул
Але в нас вибір є, він завжди буде в нас
От тільки треба, вибрать Небо, а не пекло
Щоб можна було, доторкнутися до Вас.
 


ПРО ГОРИ

Там в снігах, вершини гір біліють
Там Карпати, тануть в синєві.
Гори ці нас, навіть взимку гріють
Піднімають, в Небо, від Землі.

Гірськолижні траси, вітри лижуть
Ми немов би, летимо по них.
Та сьогодні, ми знімаєм лижі
Як Іванку, жити нам без них?

Це життя повернеться не скоро
На очах, сніжиночка тремтить.
Ну чого ж ми, залишаєм гори
Хіба можна, гори не любить?

А в долинах, завжди буде тісно
Буде якось, душно по ночах.
От ти кажеш, почуття це звісно
Значить гори, в наших почуттях.

Попрощатись, це не значить зрадить
Я про це, не раз уже казав
Не злетить той, хто боїться падать
Не приїде, хто не від’їжджав.

Ми сьогодні, залишаєм гори
Та про це вже, мабуть в інший раз.
От ти кажеш – підкоряєм гори
Але гори, підкоряють нас.
 


ПРО ТРЕМБІТУ

У трембітоньку заграю
Заграю – загуду
І про справи горілчані
Розмову поведу

Пр.
Росіщанський милий краю
Я твою «сливянку» знаю
Ту що вариться в Петрихи
В сливовому саду,
В сливовому саду.

Там ось куриться димочок
На березі струмка
І горілкою вже пахне
До двору Грижука

Ось старенька Шумдерючка
Садочком вниз сповзла
Бабка Йозифка, з ціпочком
В садочок теж пішла.

Молоді мруть від горівки
Бабусям вона лік
Поспівають і  поплачуть
Біжить, за роком рік...



ПРО ДУБА

Про дуба кажеш, треба написати
Про ночі місячні, гарячу в жилах кров
Про тих туристок, гарних у Карпатах
Про нашу молодість, про вдачу, про любов.

В місця ті рідні, хочеться вернутись
До тої «ватри», що не раз вночі
Так зігрівала, що вже не забути
Той запах трав, той шум гірських лісів.

Смолисті пахощі, карпатської ялини
Високі буки, що сягають хмар
Грибні поляни, просіки з малини
Вода джерельная і наш карпатський чай.

Палатки в лісі, дуб отой креслатий
Що назавжди, корінням в землю вріс
І з неба зірочки, подарені дівчатам
Ти не забув і я забуть не міг.

Ти того дуба, не давай рубати
Нехай залишиться, на згадку добрий знак
Що там колись, казкову ніч в Карпатах
Провів з туристами, Греджук і Шимоняк.



ПРО ПОЇЗД

Який вже раз і так із року в рік
Дивлюсь я вдаль, через вікно вагону.
І дивно так, уже багато літ
Везе мене він, з дому і до дому.

Тут дім сім’я, а там батьківський дім
Тут я живу, а там дитинства роки
І знову іду, щоб зустрітись з ним
І повертаюсь, під вагонів стукіт.

Співає пісню вітер, поїзд мчить
Немов колиска, мамина гойдає.
Під пісню мами, засинав колись
Тепер лиш вітер, мами вже немає.

Живий ще батько, друзі є, рідня
Стежки дитинства, в них мій сум і спокій.
Не видно сліз, коли болить душа
Слідів немає, де поділись роки.

Одне лиш гріє, теплиться в душі
Що Бог живий і смерті не буває.
Дай Боже нам, боятися гріхів
Бо поїзд мчить і все в житті минає.
 


ОСІННІЙ ВАЛЬС

Коли вам ніжно, тихо, стукають в віконце
І вітерець грайливо листям шелестить.
А в травах роси, сріблом світяться на Сонці
То це вже Осінь, із майбутнього спішить.

Пр.
Осінній вальс, осінній вальс,
ти закружляй у танці нас
Ти вічна музика, всіх поколінь батьків.
В дарунок нам, років вінець
і вдячна теплота сердець
Що лине з поглядів у дочок і синів.

Коли в душі, затихли грози, відшуміли
Душевний спокій, став найбільшим із бажань.
А ще, щоб діти на Землі, були щасливі
Тоді й років, що так злетіли, вже не жаль.

А журавлі, в краї далекі відлітають
Осіннє Сонечко, все менше шле тепла.
І ми в осіннім, з Вами вальсі закружляєм
Нам йти до осені, до мудрості й добра.
 


ЖУРАВЛІ

Відшуміло у зелені літо
І пташиний стихає вже спів
В небі осені, чистім, блакитнім
Пролітають ключі журавлів.

Нахилились берізки додолу
Стрункі клени, стоять мовчазні
Ходить осінь, гуляє по полю
В золотому своєму вбранні.

Осінь – осінь, чому так до болю
Я з дитинства тебе полюбив
Ти поклич і піду я з тобою
Дай лиш місце в ключах журавлів.



ПРО «ЯФИНІВКУ»

Я ось черговий раз, приїхав у село
Щоб як завжди, води джерельної напитись
Побачить нове щось, згадать те, що було
Зустрітись з друзями, на гори подивитись.

Коли під вечір, стихне втомлене село
Ми «яфинівки» можем випить, значно більше
Якщо збираємося, разом за столом –
Юрко Грижук, Юрко Гиндрюк, Павло і Фірцак.

Летять роки, біжать струмки, сніг розтає
Цвітуть підсніжники, на Сонці можна гріться
Я вдячний долі, що ви друзі в мене є –
Юрко Грижук, Юрко Гиндрюк і Вася Фірцак.
 


ПРО ГРИБИ

Тебе так легко, краю мій любити,
Скелясті гори, рідні береги.
З дніпровських круч,  карасиків ловити,
В Карпатах бринзю їсти і гриби.

Якщо ти будеш, в Лузі чи в Косівській
Запам’ятай, а краще запиши
Не признавайся їм, що ти з Росішки,
Бо довго будеш чути- про гриби.

Про те як їх в горах  косою косять
І тракторами, звозять із гаїв.
На пилорамі їх пиляють, в скирдах сушать
І про  «кулешу», зварену з грибів.

Тебе мій краю, легко так   любити,
Твоїх людей, твій шум річок, гаїв,
В Садках полтавські    галушки варити
В Росішці суп, із красенів грибів.



ОСІНЬ

Відшуміло у зелені літо
І пташиний стихає вже спів.
В небі осені, чистім, блакитнім
Пролітають ключі журавлів.

Нахилились берізки додолу
Стрункі клени, стоять мовчазні.
Ходить осінь, гуляє по полю
В золотому своєму вбранні.

Вони знають, їх осінь обмане
В золотий їх, одягне наряд.
І затужить, заплаче дощами
Буде вітром, це золото рвать.

Вік людини, як вік у природи
Є в нім літо, квітуча весна.
Осінь – осінь, з тобою морози
Білий саван і «довга зима".
 


ПРО ЩАСТЯ

Під важкий скрип чобіт,
плентав втомлений дід
До землі, важка ноша зігнула.
А назустріч струнки, біг юнак молодий
І між ними, розмова відбулась.

Ти промовив юнак, бачу діду в літах
Важко дихаєш, стомлений зовсім.
І навіщо тобі, торби ті на горбі
Наносився за вік, може б досить.

Справді важко мені, та от ти зрозумій
Не для себе живу, для родини.
Так жив прадід Свирид,
щоб щасливим став дід
Дід страждав, щоб був батько щасливим.

Був я в батька один, такий бажаний син
Працював тато, з ранку до ночі.
Та проклята війна і його ось нема
На дорогах війни, стулив очі.

Тепер в мене є син і живе не один
Є сім’я гарна, внуків зростили.
А я все працював і спокою не знав
Для них мучусь, щоб були щасливі.

І не вчіть Ви орла, що у небі кружля
Як літати високо й  красиво.
Час рікою пливе, всі одержать своє
Тільки щастя, віддайте   щасливим !
 


ПАМ’ЯТЬ

Стою схилившись, біля Вашої могили
Цілую образ Ваш, хай він віки стоїть.
Ми Ваше фото мамо, в камені зробили
Не буде більше, на щоці, пятна вовік.

За серце добре, за молитви, що молились
За шлях тернистий, де так мало було роз.
І за любов, якою всіх Ви так любили
Нехай віддячить Вам, у вічності Христос.



ПРО ЧАЙ

Вона для нього, приготує чай
Прибавить в чашку, пелюстки сніжинок.
І скаже ніжно: «Пий і не скучай»
Згадає дощик, з лагідних краплинок.

Гарячий чай, під заметіль зими
Він буде з ніжним, ароматом снігу.
І знову їй, захочеться весни
Щоб ту весну, де він за нею бігав.

А в ній тепло, далекої весни
Вона його, все прибавляє в чашку.
І щастя є, бо щастя – це є Ми
Це той листок, останній на ромашці.

І завтра теж, заварюючи чай
Вона зітхне і посміхнеться в Небо
І полетить, за вітром – «Не скучай!»
Розтане ніжність, в заметілях снігу.
 


ДЛЯ МАМИ

Без мами, неможливе в світі щастя
Без мами б, не лунав дитячий сміх
На світі мама, в кожного найкраща
А ти найкраща мамо, від усіх.

Пр.
Я встану на світанку дуже рано
Росою вмитих квіточок нарву.
Тобі їх принесу, рідненька мамо
Я пам’ятаю тебе завжди і люблю.

Тривожні весни, в вирій відлітали
Минали дні, проходили роки
Помилки батька, сумом твоїм стали
Без чоловіка, залишилась ти.

Вже осінь скроні, сріблом притрусила
Та очі світяться любов’ю і теплом
Молилась ти завжди і завжди вчила
За зло ніколи, не платити злом.

Від тебе все, що добрим є у мене
Нічого, не приписую собі
В житті своєму, бачу тебе нене
І віршик цей, присвячую тобі



БАТЬКОВІ

Давайте батьку, вип’єм чарку, за те що знову ми зустрілись
Давайте батьку, вип’єм чарку, а потім знову ти наллєш.
Бо в суєті щоденній батьку, давно вже скроні посивіли,
Ти все спішиш і не вспіваєш, «збираєш те – що не збереш».

Пр.
Батьку, ми зустрілися батьку
Ти пробач, що не часто, я частіше не міг.
Батьку, ми зустрілися батьку
Знову хочеться чути, твоє – «Павлік – привіт»

Давайте батьку, вип’єм чарку, бо все в житті біжить, минає
І наші зустрічі з тобою, такі короткі, на бігу.
А сад наш кожною весною, так гарно батьку зацвітає
Цвітуть і яблуні і груші, черешні тоже всі в цвіту.

Давайте батьку вип’єм чарку, у нас там трохи залишилось
Хай світить Сонечко над нами і хай душа в нас не щемить.
Життя складним буває батьку і без помилок не прожилось
Ми вип’ємо з тобою чарку і хай гріхи нам Бог простить.



СИНОЧКОВІ

Багато в світі, є синів і дочок
Вони завжди, найкращі для батьків
Живе у нас, в сім’ї, такий синочок
Якого б кожен, мати захотів.

За те шаную я його, й люблю
Признаюсь Вам, немає в цьому тайни.
Не п’є, не курить, поважа рідню
І в світі цілому, нема такого Вані.

Стрункий, високий, добрий у нас син
В житті старанний завжди і в науках.
Всім допоможе, тільки він один
Ще може справить, мого ноутбука.

За все що візьметься,
все зробить він на «п’ять»
Пиляє, строїть, плитку вимощає
Комп’ютер чинить він, пораду може дать
На світі майстра, кращого немає.

Нам люди кажуть, в вас хороший син
Не пройде поруч, щоб не привітався.
А я кажу, немає тут новин
Бо знають всі, що він у батька вдався.
 


МЕНІ 40

Коли почне, міняти барви листя
І вітерець вже, холодом дмухне.
А ранки стануть росяні, іскристі
Я святкуватиму, народження своє.

Згадається дитинство босоноге
Ось тут корову пас, а там збирав грибів.
Ось той струмок, який мене малого
Водичкою, у дні жаркі поїв.

Замінить осінь, літа шум, на спокій
Та не захистить вже, від подиху вітрів.
Бо вже у вирій, свої 40-к років
Я відправлятиму, на крилах журавлів.



ДОНЕЧЦІ

Зимовий ранок, загорався над Землею
Сніжинки падали, кружляючись до ніг.
В зимову ніч, разом з ранковою зорею
Тебе святитель Миколай, до нас приніс.

Пр.
Твій День народження – чудове зимнє свято
Твій День народження – це радість через край.
Щасливих днів в житті і радощів багато
Хай принесе тобі, святитель Миколай.

Тебе ростити, було зовсім нам не важко
Ти завжди вірила, у здійснення бажань.
І в принца вірила, що прийде, мов із казки
І він прийшов, із твоїх мрій і сподівань.

Завжди старанна, у житті ти і в навчанні
Твої стежки-доріжки чисті і прямі.
Прийми Галиночко, найкращі побажання
Які ми щиро так, даруємо тобі.



ПРО СЕРЁЖКУ В «УШКЕ»

Мне больше всех на свете, нравится Серёжа
Ему любой костюмчик, мамочка к лицу.
И даже внешне, мы с Сережей очень схожи
Об остальном, я просто мама, помолчу.

А мне с Сережей, день любой, как Воскресенье
Мне хорошо с ним, на душе тепло, уют.
И даже имя, служит женским украшеньем
Когда «серёжкой» мама, мальчика зовут.

Нам хорошо с ним, днем ненастным и погожим
Вот отгуляем свадьбу – веселись народ!
Жить будем дружно и мы многое с ним сможем
Жизнь будет сладкой-сладкой, как пчелиный мёд.



ПРО ЛЮБОВ

Мені здається, ми приходимо в життя
Лише тому, що нас чекають в цьому світі.
Комусь потрібні, будуть наші почуття
І хтось нас буде, щиро й віддано любити.

Пр.
Земля летить, пливе, купаючись у літі
І все тому, що нашу Землю, любить Бог.
Одному важко, без любові в світі жити
Та кажуть важче, без любові жити вдвох.

Краса жіноча, в гарних, ніжних почуттях
П’янке чаруюче тепло, у губ жіночих.
Немов дві зірочки, сережечки в вухах
І ясне сонечко, коли заглянеш в очі.

На плечі хвилями, волоссячко спада
І гарне личенько, найкращий скарб у світі.
Душа в людини, буде вічно молода
Якщо зуміє, ніжно й віддано любити.
 


МАКСИМЦІ

Сьогодні День народження, в Максимки
Для дідуся, Максимко справжній друг
В морознім небі, крутяться сніжинки
На Землю падає, казковий білий пух.

Максимку ждуть, гарненькі подарки
Набір для боксу, бо він мужній в нас
Футбол настільний, не якісь там «ляльки»
Машини й трактори, як в фермера гараж.

Казала правда мама. що Максимко
Плаксивий трошки, коли хоче спать
Якщо це так, то купить дід на ринку
Якесь відеречко, щоб слізоньки збирать.

Та все ж сьогодні, хлопчику маленький
Черговий раз, до тебе ми прийшли
Четвертий раз, в пакуночках гарненьких
Свою любов, тобі ми принесли.



ВНУКОВІ

Максимку наш, маленький і шустренький
В цей перший день, чергової зими.
Твій День народження і ми тобі на свято
Найкращі побажання принесли.

Ми принесли тобі Максимку, подарунки
Бабуся тортика гарненького спекла.
Батьки хрещені, найміцніші поцілунки
А мама з татом, всю любов, що в них була.

Хай над тобою, завжди чистим, буде небо
Хай світить Сонечко і радує життя.
Моря і гори, Місяць – зорі, все для тебе
І віршик буде, цей тобі – від дідуся.



ПРО НЕВІСТКУ

Карпатське Небо, всіяне зірками
На трави запашні, роса лягла
Невістка роботяща, була б в мами
А в мене б жінка, краща всіх була.

Пр.
Так ти пройшла повз мене, як та осінь
Коли так літо, сіяло тепло
Тепер в косі твоїй, вже сива просідь,
А в нас її з тобою б не було.

Роки злітали, як з гори, тумани
Стежки – доріжки наші розійшлись
З криниці воду, інші пили з нами
З тобою ж, ми й води не напились

Я від’їжджав, не скоро повертався
У рідний край, до нашого села
Зате я часто, подумки вдивлявся
У вікна, за якими ти жила.

Встигаєш ти і вдома й на роботі
І я таки скажу, тобі одній
Що в туфлях з каблучками, чи в чоботях
Ти все ж найкраща жінка, на селі.

   Нашій невістці

 А дітей не буває, своїх і чужих
І невістка в сімї, це завжди друга дочка
Жити довго й щасливо , бажаємо їй
Нашій Лілечкі  з нашим синочком

В тебе гарне імя, у Вас  гарна сімя
Ми за Вас завжди молимо Бога
Хай вдаються борщі і печуться млинці
А малюй так, щоб краще Ван-Гога

Ті що кажуть невістка, не так як дочка
Ось розсердиться враз, спілкування обмежить
Але я Вам скажу, вона рідна душа
Бо від неї тепер , щастя сина залежить !


ВНУКОВІ ВІД ДІДУСЯ

По небу Місяць плив, між хмарками, мов човен
Стелилась зорями, доріжка перед ним.
Влетіла зірочка, через вікно в роддомі
Вмостилась в ліжечко, це й був – Зубко Максим.

Пр.
Максим Зубко, тобі ми щиро раді
Твій День народження, збирає знову нас.
Григорій дід, вже їде з Краснограду
А дід Павло, його чекає у Садках.

Батькам на радість – втіху, ти зростай Максимку
Хай рушниками, доля стелить шлях тобі.
А там і ти колись, своє внуча – дитинку
На руки візьмеш, рід продовживши собі.

Візьми старанність в мами, мама буде рада
Таким, як тато в тебе, працьовитим будь.
Будь добрим, мудрим, як дідусь із Краснограда
Співай, вірші пиши, як твій з Садків дідусь.

Тобі добра бажають, дві твої бабусі
Батьки хрещені, твого хрещення вже ждуть.
І шиє шапочку, тобі вже прабабуся
Рости Максимку, і здоровим завжди будь.
 


СВАСІ 55-ть

Кажуть, що в 55-ть
Баба – ягодка опять.
Про всіх жінок, не скажу
А про сваху, розкажу.

Це бабусечка для Даші
Й для Максимки – внуків наших.
Для всіх інших, молода
Гарна, всміхнена, струнка.

Є заслуга в цьому свата
Помагає їй багато.
І вона йому годить
Вміє манники зробить.

Є садочок гарний в них
Тонна яблучок одних
Виростає у садку
Сам все бачив, не брешу.

А якщо рахувать груші
Вишні, сливи, абрикоси
Винограду – 100 кущів
А черешні, хто не їв?

Є картопля, бурячок
І малина й кабачок,
І не мало, а багато
Садять завжди, сваха з сватом.

Отакі то брат діла,
Розкуркулювать пора!

І в квартирі, що у місті
Завжди прибрано і чисто
Все вспіває поробить
Й на роботу побіжить.

Тому з цих 55-ть
Будем трохи віднімать.
В відповідність привести
Треба сваху і роки.

35-ть мабуть прожилось
А всі інші приліпились
Швидко так, летять роки
Як з п’яниці матюки.

Та приїхав ось Максимко
До бабусі Алі взимку.
Внучка Даша, підросла
І на свято, теж прийшла.

Коли внуки приїжджають
роки завжди втікають.
Побажаєм їй в це свято
Добрих усмішок багато.

  55 поцілунків
Найсолодших, від онуків.
Від дітей, гостей подарки
Щоб від щастя, стало жарко.

Щоб співали, танцювали
Веселились і гуляли.
Сміхом повнився. щоб дім
Щастя, щоб жило у нім.

І щоб їлося й пилося
І хотілося й моглося.
Щоб завжди в 55-ть
Жить хотілось і співать...



СВАСІ

Летить сніжок, сьогодні з неба синього
Рум’янить щоки морозець, як гарно в Вас!
Шановна наша, Аллочка Василівна
Ми з Днем народження, вітаєм щиро Вас.

Бажаєм Вам, хай мрії всі збуваються
Здоров’я, щастя, миру і тепла.
Щоб тим теплом, яким Ви зігріваєте
Душа і в Вас, зігрітою була.

А ще бажаємо, шановна свахо наша
Від внуків радості, від діточок тепла.
Щоб ріс Максимко, підростала Даша
А їх бабулечка, 100 років, щоб жила.

 

СУСІДОВІ

Сьогодні ми працюєм до обіда
Січневий день, рум’янить щоки морозець.
Бо від обіда – День народження в сусіда
А наш сусід, людина просто – молодець!

Ми з цим сусідом, 30-ть років, поруч жили
Завжди привітний, добрий, зовсім не скупий.
А скільки пляшок, з ним горілки, ми розпили
Антон Мірошник, він один в Садках такий.

Не даром кажуть, у житті, як на тій ниві
Не завжди рівною, буває борозна.
Але ми жили з ним, ніколи не сварились
Сусід хороший кажуть, паче чим рідня.

Тому шановний наш, Антоне Миколайович,
В ці ювілейні Ваші – «сім десятків літ»
Бажаєм Вам всього, що Ви собі бажаєте
І до 100 років жить, бажає Вам сусід.



ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Вітаю я тебе вітаю, слова самі із уст злітають
Поглянь яка, стоїть засніжена зима
Такої й близько в них, в Америці нема.
Такого неба і блакиті, ніде не має більше в світі.

Дивлюсь на тебе, а ти гарна й молода
Як місто Миргород, його Хорол – ріка.

І не шкодуй, що роки швидко так злітали
Зате дорослими, якими діти стали.
Та в тебе й чубу, навіть сивого нема
Ти лиш поглянь, яка чудова в нас зима.

Давай тебе я, покатаю на санчатах
І зліпим бабу снігову, тобі на свято.
Я заварного тобі тістечка куплю
Його ти любиш, я також його люблю.

І ти найкраща, тепер в Миргороді жінка
Тобі поставило, саме життя «п’ятірку».
Я тільки хочу, тобі «нулик» дописать
Щоб було більше, а воно лиш «п’ятдесят».

Тож з Днем народження, тебе в цей день вітаю
Здоров’я, щастя, щирих усмішок бажаю.
Щоб ти в Америку, й з Америки літала,
І там і тут, тебе щоб внуки зустрічали.

Щоб в мирі й злагоді, проходили літа,
Не вір, що Миргород і річка вже не та.
 


ВЧИТЕЛЬЦІ

Я Василину Федорівну знаю
Завжди у пам’яті, привітна і струнка
Колись я мріяв, про ранкову чашку чаю
Що готуватиме для нас, її дочка.

І географію тепер, я краще знаю
Зубрив науку цю, я все своє життя
Коли бродив, стежками свого краю
Коли полтавські, колосилися жита.

Я вчителів своїх, люблю і пам’ятаю
Роки безжальні, час не знає вороття
Добро й любов, тому не помирають
Що в нас вони, продовжують життя.



НАШІЙ ОЛІ

Назавжди стихла, кажуть ти, під час молитви
Яку священник, біля ліжка прочитав
На склі вікна твого, сумні, холодні квіти
Тобі в ту ніч, мороз намалював.

Так завжди радісно, усіх ти зустрічала
І була щедрою, не мала в серці зла
Дітей ростила трьох і працювала
Хай буде пухом, тобі ця, сільська земля.

Для тебе Сонечко, не зійде більше Оля
Не піде дощик і не падатиме сніг
Була короткою, життєва твоя доля
В серцях ти житимеш і в діточках своїх.


РОЗМОВА З ДОЩЕМ

Обніми мене дощику, одягни мене в одяг з краплинок
Ці небесні краплинки, вони кращий бальзам для душі.
Я тобі розкажу, про роки, що злітають невпинно
Може змиєш сліди, від рубців, що були у житті.

Обніми мене дощику, бо я хочу у тебе погрітись
В теплих краплях води, я сховаюсь від суєтних днів.
Десь там зліва щемить і ніде вже від болю не дітись
Час він зовсім не лічить, цих життєвих на серці, рубців.

Обніми мене дощику, не на довго, та тільки міцніше
І розмий мої сльози, ти цілющим, небесним дощем.
Може жити без спогадів, було б дійсно, якось спокійніше
Тільки те, що було, вже назавжди залишиться нам.
 


СЕСТРИЧЦІ – БІБЛІОТЕКАРЮ

Мій другий дім – бібліотека
І я давно кажу в сім’ї
Що мабуть до «кончини віку»
Я буду віддана, лиш їй.

Мені завжди було приємно
Не просто книжки видавать.
А цілий світ, в печатнім слові
Хорошим людям відкривать.

Коли тримаєш, в руках книжку
Світ затихає і мовчить.
Суєтність днів і гамір стихнуть
І вічність, стане говорить.

Багато книжок добрих, гарних
Неначе друзі, мене ждуть.
Є Мопассан тут і Коперник
Шевченко, навіть є Кравчук.

І я не чула, про людину
Яка б в житті, хоча би раз.
Тут не була, бо тут новини
З усього світу і про нас.

Про неньку нашу – Україну
Її важкий, тернистий шлях.
Про мову нашу, солов’їну
В словах, в поезії, в піснях.

Бібліотека завжди буде
І я Вам друзі, так скажу:
Вона в Росішці, служить людям
А значить їм і я служу.
 


ПРО ТАНЦІ

Ти розкажи нам, Валечка признайся
Бо росіщане, мають право знать.
Чому так хлопці, бігли всі на танці
Як стала ти, зав. клубом працювать?

Ти розкажи, як гарно залицялись
Як намагалися, додому провести.
Та ти й тепер, так «файно» виглядаєш
Що поруч забуваються роки.

А все тому, що ти хороша жінка
На День народження, вірша тобі пишу.
Тобі за працю і життя ці дві «п’ятірки»,
Роки поставили, я тільки підпишу.

А ще тобі, я хочу побажати
Здоров’я, спокою, душевного тепла.
Щоб ти могла, в 100 років танцювати
І все такою ж, гарною була.



ОДНОКЛАСНИКИ

Я зовсім не поет, не варте це уваги
Бо просто на дворі, іще одна весна.
Пройшли, спливли роки і ми зустрілись в Празі
Зібрали всіх нас тут, обставини життя.

Здається все було і не таким вже давнім
За партою сидів, я з Несухом Сашком.
Без красок і помад, дівчата були гарні
В нас кучері були, з Семеном Грицаком.

Пройшли давно ті дні, за ними я не плачу
Бо зовсім інші дні, у Бога є для нас.
Коли дивлюсь на Вас, то юність хлопці бачу
Притрушену сніжком, таким як скроні в Вас.



ОДНОКЛАСНИЦІ

Шановна Досечка, Евдошко, Евдокіє
Мені так хочеться, у гарному вірші
А може в пісні, якщо тільки я зумію
Тобі вітання передати, від душі.

Щоб від душі. хоч раз, за стільки років
На День народження. вірша тобі писать
Щоб був на серденьку у тебе, завжди спокій
Бо це ще тільки, перші «п’ятдесят».

Ти посміхнись, хай мрії всі здійсняться
Щоб дні в житті, щасливими були
А про дитинство, сни тобі хай сняться
Хай сняться гарні, кольорові сни.
 


ПРО ДРУЖБУ

Шановні здраствуйте! В листі із Полтавщини
В кількох рядках вірша, я хочу передать.
Привіт великий вам, від мене і від Ніни
Хай Вам в житті щастить і роки не летять.

Шановний наш Семен і дорога Марічко
Хай Бог благословить і Вас і діточок.
Біжать – летять роки,
мов з гір Карпатських річка
Дозрів здається й наш, життєвий колосок.

Ми на Землі жили, щоб жити могли діти
Щоб виростити їх, хорошими людьми.
Застерегти від зла, навчить життя любити
Не помилятись там, де помилялись ми.

Від дня, коли ми вдвох,
зустрілись в першім класі
Багато з потічка, влилось в ріку води.
Всього в житті було, але стосунки наші
І дружбу, як ніхто, ми завжди берегли.

І хочеться сказать, багато слів хороших
Бо добре діло мать, з хорошими людьми.
Бажаєм Вам добра, здоров’я, щастя, грошей
Привіт великий Вам, від кума і куми.
 


РОЗМОВА З БОГОМ

Господь – Творець, поговорить з Тобою хочу
Про те що бачу і в що вірю, я скажу.
Бо в суєті життя, як у темряві ночі
Як не підтримаєш мене, я упаду.

Все що не так скажу, прошу мене простити
Бо нам з Тобою, не на рівних розмовлять.
Ти дав життя мені і хотів би жити
Та дні мов коні, необ’їжджені летять.

Дитинство в травах, загубилося духмяних
А роки юності, спливли, як з гір вода.
Життя старався я, наповнити знаннями
Жаль ті що прийдуть, розпочнуть все з «Букваря»

Їм знову в школу, в 1–й клас іти прийдеться
Їх знову будуть, вчить писати і читать.
А скільки раз, їм помилитись доведеться
А скільки раз, спіткнувшись падать і вставать.

Їх як і нас колись, теж Сонечко зігріє
А взимку змерзнуть так, що ледь душа жива.
Побачать Сонця схід і Захід що темніє
Відчують в серці, боротьбу добра і зла.

Якщо для того жить, щоб все віддати смерті
Ростить дітей, які колись також помруть.
Побачить білий світ, покашляти й померти
То мабуть краще тим, що зовсім не живуть.

Тому я вірю, що Ти Бог – сильніший смерті
І там де Ти, не буде ночі небуття
Дай сили Господи, так жити і померти
Щоб бути там, де буде світло і життя.



ЛИСТАЮЧИ БІБЛІЮ

Я був життям, у тій великій бездні
Я з Сином був, а з нами – Дух Святий.
Стояла темрява, в безодні безкінечній
І Я сказав – Ми створим тут світи.

Світи духовні, вічні, нескінченні
Світи прекрасні, щоб там жити в них.
Живим істотам, в радість незбагненну
Я був життям і Я творив живих.

Творив радів, що Ангели щасливі
Прекрасні, сильні, кращих не бува.
Любив, хотів, щоб і вони любили
Та проти Мене, почалась війна.

І Я встояв, а їм зберіг свободу
Вони пішли, в ту ніч, де вічна тьма.
І Я сказав, що ненависть і злоба
Не будуть мати, вічного життя.

Так я створив, істот людського роду
Для них планету, з світлом і теплом.
Їм як і Ангелам, подарував свободу
І попросив, не спілкуватись з злом.

Бо світло й темрява, не можуть разом жити
Любов не може, хизуватись злом.
А ніч і день, не можна примирити
Як плюс із мінусом, як холод із теплом

Для тебе друже мій, створив Я в зорях Небо
Рослинний і тваринний світ створив.
Моря і гори, Місяць, зорі – все для тебе
І цю водичку, що ти п’єш – Я освятив.



СВЯТІЙ МАРІЇ

Холодну Землю, щедре сонечко зігріє
Душа не може, жить без світла, без тепла.
Тобі вклоняюсь, до Землі, свята Маріє
За твого Сина, за спасителя Христа.

Пр.
Прижму до серця, образ твій, твою ікону
І хай проходять, хай спливають вдаль роки.
О Мати Божа! Захисти своїм покровом
Від зла й недолі, в світі цьому захисти.

Твоєго імені, в людських серцях не стерти
Вікам минувшим, сиво-білій давнині.
Під твоїм кровом, жити хочу і померти
І більш нічого, я не хочу на Землі.

Настане мир в душі, вгамується тривога
Повіє затишком, від образу Твого.
В роди – родів, благословенна ти від Бога
Моли за нас Маріє, Сина своєго.



ПРО КУМИРІВ

Я є Господь Бог твій, тобі заповідаю
Ти не роби собі кумирів і богів.
Все що пливе, повзе і високо літає
На Небі світиться – не поклоняйся їм.

Не поклоняйсь тому, що створено руками
Не поклоняйся тим, що вмерли чи живуть.
Вони є прах Землі, наповнений гріхами
Не поклоняйся тим, хто буде йти на суд.

Я завжди поруч, ти без Мене не існуєш
Мій Син за тебе, на Голгофі кров пролив.
Чому ж ти знову, суєтишся і нервуєш
І смертним молячись, мій викликаєш гнів.

Я є Господь Бог твій, тобі заповідаю
Приходь до Мене, тільки в мене – вічність днів.
І Я твій батько, я тебе з дитинства знаю
Тебе Я бачив, ще тоді, як світ творив.



НІЧ ПЕРЕД ПАСХОЮ

Оділа темрява, всю Землю в чорні шати
І світло Місяця, тривожне і бліде.
Та я в цю ніч Господь, не буду спати
Щоб Воскресіння, бачити Твоє.

Лежить знівечене, в могилі Твоє тіло
Страждання чашу, випивши до дна.
Космічні бездни, зорями тремтіли
Шабаш справляє, зло і вічна тьма.

У царства смерті, вид завжди гнітючий
Міцні замки його, замки з людських гріхів.
Ні Магомет, ні Будда, ні Конфуцій
Замки оті, ніколи б не відкрив.

Та от рука, у смерті затрусилась
Корона царства, спала з голови.
Бо Дух Твій Господи, вернувся знов до Тіла
І захитались володіння тьми.

А люди спали, сном міцним всі спали
Лиш світ духовний, в ту далеку ніч не спав
Ворота пекла, душі залишали
Господь свій рай, людині відкривав

Дай сили Господи і вірити, й любити
Короткі дні життя і сповнені тривог.
І поможи, назавжди зрозуміти
Від і до віку – Ти є Бог!


АПОСТОЛАМ…

В краях у наших, день цей сонячним буває
В слов’янських землях, вже багато сотень літ.
З теплом і вдячністю, народ в цей день згадає
Мужів величних, яких знає цілий світ.

Пр.
В цей день апостоли, я пісню Вам співаю
Про те як Кіфа, став для Господа – Петром.
Перед тобою Савле, голову схиляю
За те що став, християнином і Павлом.

  Конструктору життя

Був час, що не було життя
Була безодня небуття
І вічна темрява не створених світів
Та розступилась під мить
Довічна тьма і хаос зник
Яскравим світлом Бог безодню освітив

     Пр.
Слава Тобі - конструктору життя
Слава Тобі, за радощі буття
Слава Тобі, Тройце пресвята
Слава Твоя, безмежна і свята

А люди , зачерствіли в злі
І сіють горе на Землі
І для таких написані слова
Не переможе смерть життя і не чекайте небуття
Ви жити будете, та вас обніме тьма .


ПРО ТАБАК

Мы помним день тот, у крутой вершины
Где ветры дуют, от холода знобит.
Зажав в руках, окурки « Верховины»
Мы поклялись, три года – не курить.

Пр.
Нас горы ждут и мы уходим в горы
За это благодарны мы судьбе.
Была ты с нами, «синьйора – Сила воли»
И мы остались, преданы тебе.

Покрыты дымкой, склоны перевалов
Внизу лежат, альпийские луга.
И вот дышать, чуть-чуть труднее стало
Уходим мы, все выше в облака.

И пусть бушует, веет непогода
Вершины гор, туман покрыл вокруг.
Нам не страшны, все трудности похода
Гитара наш, незаменимый друг.

Гореть над нами, будут ярко звезды
Мы у костра, рассвет будем встречать
Все трудности и радости похода
Мы после будем, долго вспоминать.
 


НА СВИДАНИЕ

Горизонт далекий, спрятан снежной мглою
Беспокойно ветер, в проводах гудит.
На стекле вагона, образ твой рисую
Сил уже не хватит, что б тебя забыть.

На холодном небе, засверкали звезды
Лишь колес вагонных, слышен перестук.
Спят в сугробах пышных, белые березы
Тихо дремлют клены, тишина вокруг.

В праздничном убранстве, снежная равнина
Все давно заснули, только я не сплю.
На стекле я вывел, имя твоё – «Нина»»
А немножко ниже – «Я тебя люблю!»



О КОСИЧКАХ

Сегодня я, мои товарищи, гуляю
Сегодня с вами, я «штормовку» пропиваю.
В снегах одеты, стоят горные вершины
И жаль ребята, если честно, мне за ними.

Здесь моё детство, где то с горки укатило
И не вернуть уже того, что раньше было.
Теперь судьба мне, вот другая предстоит
Она с косичками, на лавочке сидит.

И потому я здесь сегодня  и гуляю
Свою походную «штормовку» пропиваю.
Я пью за эти, сердцу милые вершины,
За степь полтавскую и за здоровье Нины.
 


МЕЧТЫ-МЕЧТЫ

Догорает закат, солнца огненный шар
Устав за день, спешит отдыхать.
Его сменит Луна, будет мне не до сна
Эх, скорей бы, тебя повстречать.

Побродить бы с тобой, под мерцанием звезд
Впасть в обьятья, ночной тишины.
Рассказать – расспросить, проводить до ворот
И не знать, в 20-ть лет, старшины.



ВЕСНА

А весна надворі, зеленіють гори
І уже зозулі, нам роки кують
Я щасливий хлопці, що зустрів дівчину,
Дівчину хорошу, не скажу, як звуть.

Хай говорять люди, що весни не буде
Що ще будуть грози, що дощі пройдуть.
Хай говорять люди, ми щасливі будем
З дівчиною тою, не скажу як звуть.
 


ПРО БАГАТСТВО

Люблю пору, коли мороз малює квіти
За справжні квіти, я також весну люблю
Люблю тепло, яке приносить людям літо
Та тільки осінь, більше всіх, чомусь люблю.

Тривожать душу мою, крики журавлинні
Піду пройдусь я, по рясних її садах
Милують очі золоті її килими
А на Землі, все пізнається – по плодах.

Ой осінь, осінь, ти мене приворожила
Дивлюсь я з сумом, на згасаючу красу.
Невже багатства, в тебе осінь не хватило
Щоб «заплатить» і не пустить у двір зиму.


ПРО РОСіШКУ

Милая Росишка, спрятана горами
Где же ты осталась, где ты дом родной
Без тебя тоскую и не сплю ночами
Часто вспоминаю и грущу порой

Так давно не видел, я друзей веселых
Не слыхал, как песни, девочки поют
В 18 ть ровно, я надел погоны
И перловой каши, мне пришлось хлебнуть.

Пыльные дороги, по степям херсонским,
Старшина наш ротный, обнаглел в конец
Все гонял вчера нас, под палящим солнцем,
И орал что он мол -  мать нам и отец !



ЧЕТЫРЕЛАПОМУ ДРУГУ

Была щенком пушистым ты, как медвежонок
Такою милою и ласкавой такой
А шаловлива, словно маленький ребенок
Мы восхищались все, твоею красотой.

Прости «Алисочка» все в этом мире тленно
Мы не умели, не смогли тебя сберечь
И пусть же будет, навсегда благословенно
Все что пришло, украсить мир и умереть.



О ВОЗВРАСТЕ

Вот мы с тобой, живем одной судьбой
Глаза твои, мне стали дорогими
Не потому, что мне легко с тобой
А потому, что тяжело с другими.

А жизнь течет, дни чередой плывут
Вдаль унося, частички наших судеб
Печаль не в том, что жизни дни бегут
А в том что этих, дней уже не будет

И пусть они, как вешняя вода
Как облака, что в небе проплывают
Пусть старят тело, время и года
Но только души, старость пусть не знают.

В холодном небе, звёздочки горят
Сугробы снежные. искрятся и сверкают
Как хорошо, что есть на свете взгляд
Который нас, пленит и согревает.

А то, что старимся, так это не беда
Ведь многим людям, в этом отказали
И если счастьем, светятся глаза
То нам ли женщина, с тобою быть в печали.
 



ПРО СЕБЕ

Я Богу дякую, що жив на цій Землі
Що тут любив, що тут мене любили
Любив пору, коли сади цвіли
І осінь, коли яблука доспіли.

Я ранки сонячні, понад усе любив
Неправду вмів, від правди, відрізняти
Тварин і птицю, я не часто їв
Бо фрукти й овочі любив і їв салати

Так як умів, я гроші заробляв
І не жалів, ніколи їх потратить
На речі, що душі своїй купляв
І я про це, не стану шкодувати.

Я Богу дякую,що жив на цій Землі
Що тут любив, що тут мене любили
За весни ті,що кожен рік цвіли
За літо й осінь і за зими білі !