Вузлик

         Ще піч не вистигла. Долоні натруджені зігріє мати, присяде мовчки на ослоні, бо вже вповзає ніч до хати. Засмучена, бо ластів"ята з гніздечка вилетіли рано. Далеко десь живуть внучата... Її життя тихенько в"яне.

         У шафі вузлик; все зібрала: хустинки, і свічки, і одяг, і грошенят уже чимало (все треба мати  - не зашкодить).

         А місяченько вигнув спину, в віконце заглянув до хати. Молилась мати:
       — Божий Сину, мені не хочеться вмирати... Ось-ось весна розправить крила, і оживуть в лісах струмочки, прокинеться земелька мила, озимих виростуть рядочки... На призьбі сядемо з сусідом і кожен щось своє згадає, бо радощі були і біди... А  "половинок" вже немає... Живемо, Боже, одинокі — лишилось менш, як півсела...

        Світився місяць однобокий...

        Дійти до ліжка не змогла.


Рецензии
Чувство безысходности. В коротенькой миниатюре, как в том узелке, все самое основное, то, что в мыслях.... их из века в век читает однобокий месяц, грустно глядя на нас из своей небесной дали...
С сердцем,

Наташа Ружицкая   15.02.2015 18:50     Заявить о нарушении
Спасибо, Наташа!
Таня

Татьяна Каминская   15.02.2015 23:08   Заявить о нарушении