Чого бриниш ти, серце,
У снах передранкових?
Нема тобі, не буде,
Не знайдеться спокою.
А буде гіркий солод
Хмільних, чаклунських трунків,
Аж поки знайде доля
Смертельним поцілунком.
А перший трунок - вітер,
Що кличе за собою,
А другий трунок - вічність,
Крізь мерехтіння зорей,
А третій - невимовність,
Двобій із власним словом.
І лиш четвертий зветься
Коханням та любов'ю
Чого бриниш ти, серце...
© Copyright: Борис Смыковский, 2015
Свидетельство о публикации №215020700618
Свидетельство о публикации №215020700618
Рецензии
