З яких пір все стало мені все одно?
Коли стала повільно я тліти?
Коли життя стало німим кіно?
Я ж хочу яскраво і вільно горіти
Люди навколо сміються і плачуть
Кохаються,б'ються,знаходять,втрачають
Вони мабуть щось таки в цьому бачать
Я лиш машина, яка заглухає
Я пливла за течією, не помічаючи
як згубилась у русі,піддавшись йому,
Що живу давно, не відчуваючи
думала світло,а впала в пітьму
Хочу, щоб вогонь обпікав мою шкіру,
Можна і душу,хоч згоріти б у ньому
Розірвати назавжди буденну сірість,
Бо від пустки вже зводить судоми
І всього ніби навколо достатньо
І все йде так, як і має
Може чогось навіть занадто
Та мене в цьому всьому немає
У напрямі невідомому постійно біжу
Постійно чогось неначе чекаю
Можливо в кінці я таки знайду
Те,чого зараз у собі не маю.
Судоми
© Copyright: Лира Вайн, 2015
Свидетельство о публикации №215021001160
Свидетельство о публикации №215021001160
Рецензии