А я казав, що так воно і буде,
Іще сім років до цього казав,
Що в нас розкол, що не єдині люди,
Але ніхто і слухати не став.
А я казав, що в нас розкол в країні,
І до біди колись це доведе.
Якісь є "помаранчеві" і "сині",
А єдності і не було ніде.
А я казав, хоч все й не передбачив.
Таке чи передбачити я міг,
Що знову у вогні земля козачча
Палатиме, і кров укриє сніг.
А я казав... Та пізно вже жаліти,
Коли біда прийшла вже на поріг.
Я прошу, дорогі, мені простити,
Що вчасно донести цього не зміг.
А я казав...
© Copyright: Дмитрий Подбельный, 2015
Свидетельство о публикации №215022202335
Свидетельство о публикации №215022202335
Рецензии
Авжеж, жаліти пізно, радіти рано, але ж треба якось жити.
Віршик сподобався.
З повагою,
Сочинитель 27.04.2015 00:23 • Заявить о нарушении
Віршик сподобався.
З повагою,
Сочинитель 27.04.2015 00:23 • Заявить о нарушении
Так, звичайно пізно, на превеликий жаль... Будемо жити далі.
Дякую Вам дуже!
Дмитрий Подбельный 27.04.2015 03:35 Заявить о нарушении
Дякую Вам дуже!
Дмитрий Подбельный 27.04.2015 03:35 Заявить о нарушении