Лютневи мрии Февральсие мечты, на украинском

   Буває таке… І буває це в лютому чи навіть наприкінці січня, коли свята залишилися десь позаду, час плине повільно, а до весни ще так далеко… І так хочеться літа, і так хочеться поїхати на море, бігати там, відчуваючи гарячий пісок і прохолодну морську хвилю. Хочеться рано в ранці вибігти з хатинки й бігти прибоєм, дихаючи солоним морським повітрям, та так, щоб солоні бризки летіли в тебе. І сидіти на березі з гітарою хочеться, хочеться співати якісь дивні пісні, не звертаючи уваги на те, що повз тебе проходять люди, які крутять пальцями біля скроні. Хочеться з флейтою там сидіти, виводячи мелодії в унісон із хвилями. А ще краще – з арфою! Що може звучати краще за арфу? Можливо, щось і може, та не в тому річ. Хочеться надіти сукню, як у кельтської дівчини, і грати на арфі, дивлячись на те, як сонце піднімається з-за обрію чи зникає десь на заході, фарбуючи небо і море в якісь рожеві чи жовтогарячі кольори…
   А іноді не до морського узбережжя прагнеш, а в гори, такі високі, зелені. Не такі, якими вони є наприкінці зими чи на початку весни, коли лише смереки зелені, а все інше – сіре. Ні! Хочеться в літні гори, де пахне дикими травами, де квітують польові квіти. Хочеться нарвати вереску, засушити його і привезти додому, а там поставити до вази й берегти багато років. Чи, може, рвати вереск із корінням, щоб саджати вдома?
  І звідки ці мрії у лютому? Може, до весни вони зовсім зникнуть! А може, не зникнуть, хоча навряд чи всім їм судитиметься стати дійсністю…