Вода. Вогонь. Дерево. Сутеніє. Сіріус - майже в зеніті. Вільжисто. Тулюся до курища. Нюшу вербові котики. Живу, ніби в останній день.
Небо - на маківці, під ногами - товща земна, а між ними - прана. Повільно дихаю, ніби коня напуваю. Знаю про все водночас і нічого не знаю. Але найбільше про себе. І знати не хочу.
Мантра лоскоче м'яке піднебіння. Цокають бруком у Львові підкови. Кава у турці на дві філіжанки вже скоро поспіє. Що я самотній роблю тут, на березі ночі? Чому ніхто мене в дім не покличе? Чом не спішу я у кнайпу чи просто кав'ярню?
Треба сказати відверто: я просто не хочу: ні товариства, ні міста, ні церкви.
Хочу побути отут наодинці: з річкою, вогнищем і старою вербою...
108 - Ноктюрн-
© Copyright: Валентин Лученко, 2015
Свидетельство о публикации №215031601679
Свидетельство о публикации №215031601679
Рецензии