Видеокамера

Я знаю, що рано чи пізно цю записку знайдуть мої близькі або друзі і прочитане приведе їх у стан потрясіння. Я знаю, що написане зараз мною, ніколи не вкладеться у голову здорової людини, але пишу, щоб застерегти. Я вже сама заплуталася чи це все реальність, чи плід моєї хворої голови. В мене залишилося дуже мало часу, до дванадцятої залишилося тільки півтори години, а потім.., але мені вистачить часу, щоб пролити на все світло. Вся ця історія, яку я хочу розповісти, почалася не з мене, а з моєї меншої сестри. Одного суботнього, сонячного, нічим не особливого дня, вона мені подзвонила на мобільний. Мені це було дивно, бо вона рідко мені нагадувала про своє існування – тільки по святам, а тут така несподіваність. Вона говорила тихим, знервованим, нерозбірливим людині голосом, проте мені було одне зрозуміло, треба негайно навідатися до неї. Так як вона жила на іншій половині міста, моя поїздка зайняла близько сорока хвилин. Швидко піднявшись ліфтом на дев’ятий поверх, я застала двері квартири відкритими. В той момент в мене в середині все застигло, у голові почали яскравими фарбами вимальовуватися страхітливі думки. Тихо і обережно зайшовши у квартиру, я застала свою молодшу сестру в жахливому вигляді. Вона скрутившись сиділа на дивані, її довге світле волосся тирчало у різні сторони, а сама була бліда мов стіна, тільки червоні заплакані очі, яскраво виділялися на лиці. Побачивши її живу, на одну хвору думку, в мене поменшало. Коли я почала розпитувати, що ж з нею сталося, вона розповіла мені таке, що повірити мабуть було нереально. Моя сестра з дитинства мала нездоровий інтерес до всього містичного і надприродного. Що вона тільки не робила і Криваву Мері з Піковою Дамою викликала, також різних духів й не забувала темними ночами відвідувати кладовища, а книги, які я в неї, не передати словами. До років двадцяти, звісно все це вилетіло з її голови, але дещо там таки жевріло. Спочатку, я навіть не зрозуміла про, що вона мені розповідає, почала говорити, молола про котрусь камеру, яку подарували її друзі, за те, що вона єдина на курсі здала екзамен на п’ятірку. А вчора з цікавості чи з дурості, захотіла зняти як вона спить, та й поставила камеру навпроти свого ліжка і пішла спати. Вранці прокинувшись, першими ділом потягнула свої рученята до камери. По її словам перші пів години, не були нічим особливі, вона просто тихо спала, час від часу рухаючись, а після цього… Рівно на тридцять третій хвилині відео, вона по її розповіді піднялася з ліжка і підійшла до камери, сівши на проти неї. На цьому моменті моя сестра почала чомусь сильно плакати, заїкатися, вона не могла толком розповісти, що вона там побачила, але з її уривчастих висловів зрозуміла, що очі в неї були повністю чорні, немов два тунелі, а риси обличчя повністю перекривленні і така картина тривала до шістдесят шостої хвилини. А далі моя сестра, сказала що вона сказала нібито сказала у камеру, хриплим голосом: « Твій час настав» і опісля  відео зникло, видалилося само, я навіть перевіряла камеру, але там і справді нічого не було. Вислухавши таку химерну розповідь, я звісно запитала її чи вона пам’ятає щось, але відповідь була негативна. В той момент в мене була одна версія цього – наковталася дівка психотропних таблеток. Звісно я не сказала її цього, просто збрехала. Мовила, що це розіграш друзів і немає чого звертати на це увагу. Наступні два дні я повністю віддала своїй любій сестрі, мені було страшно залишати її в такому стані. За це час вона швидко відійшла, тоді я повністю переконалася – наркотики, і ми знову розлучилися, як в ні чому не бувало. Але десь близько через місяць роздався новий дзвінок від неї – вона так же само говорила, як тоді, її голос пробивав мене до кісток. Я примчалася зі всіх своїх сил, відкинувши усі свої справи на задній план.
Вона стояла перед дзеркалом і дивилася на себе з нажаханою гримасою. « Що стало?- запитала я, підійшовши до неї» А вона повільно обернулася і дивлячись прямо у мої сірі очі, своїми льодяними, сказала: « Ти, не бачиш, що зі мною? Я вже не людина» Ці слова вивели мене з рівноваги, я вже навіть не пам’ятаю, що я там говорила, але точно знаю – я кричала немов різана, а потім пулею вилетіла з будинку й направилася у найближчий бар і перехилила декілька чарок якогось міцного пійла. Після цього випадку я з сестрою не спілкувалася, хоч вона багато раз мені телефонувала й залишала кожний день напівбожевільні повідомлення, які я тільки встигала видаляти. Так тривало доки поки  батьки  повідомили мені страшну новину – її смерть. В той момент я була немов паралізована, мені в голову не лізла ця сумна звістка, я відмовлялася вірити, думала, що це просто розіграш і вони зараз засміються й скажуть: « Жарт». Але ні. Це була чистої води правда. Коли ми приїхали в морг, нас там чекала ще та картина. Я навіть спершу не впізнала свою сестру, на столі лежало якесь бліде, покручене тіло, з повністю сивим волоссям на голові і розмитими, невиразними рисами обличчя, зовсім не схожі на сестрині. А на запитання: « Чому вона померла?» ці світила сучасної медицини просто лупали своїми оченятами і несли незрозуміло що.
Після похорону, я впала в глибоку депресію, я винила себе у її смерті. Тижнями я мучила себе, винила, що не допомогла її, що не відповідала на дзвінки і просто не спілкувалася з нею. Ще гірше для мене було, це загадка її смерті. Я шукала відповідь у наркотиках, які вона, як я думала вживала, але марно, ніякі психотропні препарати не можуть привести людину в такий жах вилий вигляд, який був у неї. І тут я нарешті згадала випадок з відеокамерою, я звісно не вірила у те, але зробила як вона мені розповідала. Поставила її навпроти ліжка , увімкнула і лягла спати. Як на диво, я заснула швидко, бо зазвичай довго кручусь. Я навіть досі пам’ятаю той сон. Мені наснився мій покійний сусід,  який сказав мені, щоб я не спілкувалася з якимось чорнявим хлопчиком. Я досі не розумію, що він мав на увазі, бо.. , та не про це. Прокинувшись з ранку, в мене було почуття ніби мене переїхав каток, все чомусь боліло і нило. Я аж не відразу згадала про камеру, та її блимання нагадало про себе. Взявши її руки я чомусь, сама не знаю почала нервуватися, руки тряслися. Нарешті почала продивлятися відео. Як з розповіді моєї сестри до тридцять третьої хвилини, зі мною не було нічого цікавого – спокійно лежала.  А потім я побачила як я при піднялася  з  закритими очима. Мені в той момент стало страшно, я хотіла зупинити відео, але техніка мене не слухалася. Мої очі почали повільно відкриватися, і я побачила, що вона повністю чорні, а обличчя почало набувати химерних, нелюдських рис і  з кожною хвилиною вони ставали ще гіршими і гіршими, до шістдесят шостої хвилини, а потім почало, щось голосно хрипіти, шипіти, і пищати. Відео почало темніти, віддалятися і перед остаточним зникненням почулося: « Твій час настав» і зникло. Мене немов струмом вдарило, коли я це подивилася. В моїй голові все перевернулося, я нічого не могла зрозуміти. Невже це все правда, що я бачила. Я кинулася до камери, щоб знову увімкнути відео, але його там не було. Все містичне немов огорнуло мене з головою і почало висмоктувати усі соки з мого розуму. Відповідь на побачене, я шукала у книгах, в Інтернеті, куди я тільки не зверталася, навіть до гадалок і псевдо відьом, але результату нуль. Ніхто нічого такого не чув і не знає. Одного ранку рівно через тридцять три дні, я ледь не лягла у труну. Проходячи випадково повз дзеркало, я жахнулася. Мої очі й риси обличчя були такими ж, як на відео. В мене була жахлива істерика, в паніці я побігла до своєї найкращої подруги і розповіла усе, що сталося, до цього я її нічого не говорила. Вона дивилася на мене, як на божевільну і це мені нагадало саму мене. « Ти щось вживала, незвичне? - запитала вона, вислухавши мене». Ці слова мене вразили до глибини душі, я її не відповідала, просто дивилася на неї. « Можливо, тобі треба звернутися у лікарню,- обережно сказала вона, немов чекала від мене якоїсь агресії.» Після цих слів я пішла геть, зачинилася у квартирі, накрила усі предмети як віддзеркалюють і пішла у себе.
Ви запитаєте, я знаю це точно, чому я не пішла у лікарню, тому що я все рівно помру. Я провела аналогію з відео і реальністю – сьогодні мій останній шістдесят шостий день. До дванадцятої майже чотири хвилини. Останні чотири хвилини. Як це пафосно звучить, але вона так. Моє тіло і розум відчувають страх, який оповиває мене. Це жорстоко знати коли ти помреш, дуже. До смерті неможливо підготовитися, вона завжди несе страх. Мені кінець – дванадцята...