Трошки
Затишшя перед бурею. Меланхолія окутала все, зв’язала по рукам і ногам. Щоранку просинаєшся в компанії холодного бетону. Одягаєш заношену маску на обличчя. О, ні, ти ж не такий як всі. Протест тече в твоїх венах. Інакший, не такий. І байдуже, які ті інші, хоч і найкращі в світі, головне ж не як вони. Береш свій пояс із мрій, які не збулися. Він тягне на дно і нехай. Дарма, дарма і все пусте-порожнє. І ти на мілині вже. Вода ледь п’яти лиже. Тікаєш. Знову. І здається в нормі все, як завжди: світ сірий, небо синє, сонце гріє, кава обпікає. Але щось в середині мучить, не дає покою, дере душу. І здається от-от і щось буде. Зрив. Шторм. Все кипить, бурлить. Неспокійно. Мало б бути страшно, але буря ця на дні склянки. І ранок починається в обід. Ти сам собі чужий. Все буде гарно, тільки дихати не забувай. Живи.
© Copyright: Женя Войнич, 2015
Свидетельство о публикации №215032701865
Свидетельство о публикации №215032701865
Рецензии