Мене прибило то сторінки книги.
Її закрили, бо вона нудна.
Мене ліпили із твердої криги
Та хіба це матеріал для ліплення?
Мене кидали на смітник, як кошеня
Без дому, без роду, без племені.
З ненавистю жбурляли, так щодня.
І тут так холодно мені, холодно у тьмі.
А я зав’яла, бо мене забули поливати
Забули, бо є інші квіти у кімнатах.
Бо я не квітну, я не квітну взагалі.
Я буду галькою на мілині.
Залиш мене! Я не вартую часу.
Я не коштовна річ, не окуплюся зразу.
Я радості в твій дім не принесу
Я лиш тебе з собою згублю.
Тікай від мене. Всі правильно робили,
Коли мене в байдужості топили,
Коли мене кидали під машини,
Коли не мали за людину.
Я втомлена, загнана в нору лисиця.
Проте ж на волі, хоча й сама
Я хочу бачити ваші обличчя
Я ще жива. Я ще жива!
***
© Copyright: Женя Войнич, 2015
Свидетельство о публикации №215032701906
Свидетельство о публикации №215032701906
Рецензии