Наприклад
Ні. Я далеко не песиміст. Просто набагато легше було б жити, знаючи скільки це все триватиме. Можна було б зіставити собі чіткий план: що, де, коли і як. Розписати все посекундно щоб встигнути. Бо навіть зараз трачу час на безглузде фіксування думок. Їх певно не читатимуть і не сприйматимуть, та зараз не про це. Саме сумне те, що ти можеш запланувати щось грандіозне, а тебе оп - і нема. Набагато простіше було б лягати з думкою, що завтра все скінчиться. Можна взяти кредит в банку, робити безумні речі, поводити себе як дурень. Адже завтра все.Енд. Хто б дав стовідсоткову гарантію? Я близько реаліст. Я знаю, що трачу час не на то. Поняття не маю скільки цього часу ще лишилось. Але він для мене. Шукати прості виходи нудно. якщо вже зайшов то варто іти до кінця. Ніхто не гарантує, що міліон не впаде на голову, або ж хтось вважатиме мої думки вірними.
© Copyright: Женя Войнич, 2015
Свидетельство о публикации №215032701923
Свидетельство о публикации №215032701923
Рецензии