Ев. Мф. 27

1. Коли настав ранок, усі першосвященики і старшини народу скликали раду проти Ісуса, – щоб убити Його.
2. Вони зв‘язали Його і відвели та передал в руки Пилата, намісника.

3. Тоді Юда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам,
4. Кажучи: "Згрішив я, зрадивши кров невинну." А вони сказали йому: "А нам що до того? Сам дивись."
5. Тоді він кинув срібняки у храмі, вийшов геть і повісився.
6. Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: "Не годиться класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крові."
7. Відтак порадилися купили за них гончарське поле – щоб ховати там чужинців.
8. Тому й зветься те поле "полем крові" аж до донині.
9. Тоді справдилося сказане через пророка Єремію, котрий сказав: "І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля,
10. і дали їх за ганчарське поле, як сказав мені Господь."

11. А Ісуса поставили перед намісником; і запитав він Його: "Ти цар Юдейський?" Ісус сказав йому: "Ти сам говориш."
12. Коли ж звинувачували Його першосвященики та старшини, Він нічого не відповідав.
13. Тоді сказав Йому Пилат: "Хіба не чуєш, скільки проти тебе свідчать?"
14. Але Він ні на одне слово йому не відповів, так що намісник був дуже здивований.
15. А на свято, правитель зазвичай, відпускав народові одного в‘язня, котрого самі бажали.
16. Тоді був у них відомий в‘язень, на ім'я Варавва.
17. Отож, коли зібралися вони, то сказав їм Пилат: "Кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що називається Христом?"
18. Бо знав, що видали Його через заздрощі.
19. А тим часом, як сидів він на сидінні судді, дружина його послала йому сказати: "Не чини нічого Праведникові Тому, бо я нині уві сні багато постраждала за Нього."
20. Але першосвященики і старшини, підмовляли народ просити Варавву, а Ісусові заподіяти смерть.
21. Тоді намісник запитав їх: "Кого з оцих двох бажаєте, щоб я відпустив вам?" Вони сказали: "Варавву!"
22. Пилат сказав їм: "А що я маю вчинити з Ісусом, що називається Христос?" Сказали йому: "Розіпни!"
23. Правитель перепитав: "Яке ж Він зло учинив?" Але вони ще запекліше кричали: "Нехай буде розп‘ятий!"
24. Пилат зрозумів, що нічого не вдіє, бо наростає бунт, взяв води і обмив руки перед народом, і сказав: "Я не винний в крові Праведника Цього; ви бачили".
25. І відповідав увесь народ, словами: "Кров Його на нас і на дітях наших!"
26. Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, катуючи, віддав на розп‘яття.

27. Тоді вояки намісника взяли Ісуса до преторії*, і зібрали на нього увесь полк.
28. І, роздягнувши Його, одягли на Нього багряницю;
29. Тоді сплели вінця із терня, й поклали Йому на голову, у праву руку дали Йому тростину; відтак ставали перед Ним на коліна і насміхалися над Ним, кажучи: "Вітаємо, Царю Юдейський!"
30. І плювали на Нього і, взявши тростину, били Його по голові.

31. І коли вдосталь посміялися з Нього, то скинули з Нього багряницю і одягли  в Його одежу та й повели на розп‘яття.
32. А коли виходили, вони зустріли одного кирінейця, на ім‘я Симон, і наказали нести Його хрест.
33. І коли прийшли на місцину, що звалася Ґолґофа, що означає: "Череп-місце",
34. Дали Йому випити оцту, змішаного з жовчю; і Він, покуштувавши, не хотів пити.
35. А ті, що розіп‘яли Його, поділили Його одежу, кидаючи жереб;
36. Тоді посідали стерегти Його там.
37. А над головою у Нього встановили напис, котрий засвідчував Його провину: "Це - ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ."
38. Тоді ж розп‘яті були з Ним і двоє розбійників: один по праву руку, а другий – по ліву.
39. А перехожі лихословили Його, киваючи головами своїми,
40. І вигукували: "Ти, що руйнуєш храма і за три дні відбудуєш! Врятуй Себе Самого! Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста!"
41. Так само й першосвященики з книжниками, старшинами та фарисеями, насміхалися, кажучи:
42. "Інших рятував, а Себе Самого не може врятувати! Якщо він Цар Ізраїльський, нехай зараз же зійде з хреста, і увіруємо в Нього;
43. Покладався на Бога: нехай тепер визволить Його, якщо Він угодний Йому. Бо ж Він сказав: Я Син Божий."
44. Також і розбійники, розп‘яті з ним, обмовляли Його.
45. А від години шостої пітьма була по всій землі аж до години дев‘ятої.

46. А близько дев‘ятої години закричав Ісус гучним голосом: "Елі, Елі! Лама савахтані?" Тобто: "Боже Мій, Боже Мій! Нащо Ти Мене покинув?"
47. А деякі, що стояли там, почувши це, казали: "Іллю кличе Він."
48. І зараз же побіг один із них, взяв губку, намочив в оцті, настромив на тростину і дав йому пити.
49. А інші казали: "Стривай; подивимося, чи прийде Ілля рятувати Його."
50. А Ісус, знову скрикнувши гучним голосом, – віддав дух.
51. І ось, завіса у храмі роздерлася надвоє, – зверху донизу, і земля затряслася, і скелі розкололися;
52. І гроби повідкривалися, і багато тіл спочивших святих воскресли;
53. Вони вийшли з гробів по воскресінні Його, й пішли до святого міста, і з‘явилися багатьом.
54. А сотник і ті, що з ним стерегли Ісуса, бачачи землетрус, і все, що відбувалося, сильно злякалися і казали: "Справді - Він був Син Божий."
55. Там було багато жінок, які дивилися здалеку; вони йшли слідом за Ісусом із Галілеї, служили Йому.
56. Поміж ними була Марія Магдалина і Марія, матір Якова та Йосипа, і матір синів Зеведеєвих.

57. А коли настав вечір, то прийшов заможний чоловік з Аримафеї, на ім‘я Йосип, котрий також навчався в Ісуса;
58. Він прийшов до Пилата і попросив Тіло Ісусове. Тоді Пилат наказав віддати Тіло.
59. Йосип узяв Тіло, обгорнув Його чистим полотном.
60. І поклав Його у своєму новому гробі, котрого витесав у скелі, а тоді привалив великого каменя до входу в гріб, і відійшов.
61. А була там також Марія Магдалина та друга Марія, котрі сиділи навпроти гробу.

62. Другого дня, що настає за п‘ятницею, зібралися першосвященики і фарисеї до Пилата.
63. І казали: "Володарю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну.
64. Тож накажи охороняти гріб до третього дня, щоб учні Його, прийшовши уночі, не вкрали Його і не сказали народові: Воскрес із мертвих; і буде остання омана гірша від першої."
65. Пилат сказав їм: "Маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте."
66. Вони пішли і виставили біля гробу сторожу і приклали до каменя печатку.

* - маєток намісники