«І тоді ми пішли розійшлись хто куди
Пілігрими сумнівів вигнання...»
(Гійом Аполлінер)
На шляху
Хтось поставив тріснутий глек
Ліплений кульгавим гончарем
З сірої ірландської глини
На скрипучому колесі озер,
Замісивши мертву глину-прах на воді
З білої хмарини плачу.
Чому
Він лишив цей глек на перехресті
З надією наповнити його прощаннями?
А ми розходимось-розбрідаємось,
Самотні пілігрими віри рибалок,
Вояки зі старими ниючими ранами,
Повторюючи одне слово: «Ерінн»,
Солдати Долі,
Вдягнені в сині сорочки неба.
І тільки голоси бардів
Далекої епохи короля Домналла О’Нейлла*
Супроводжують нас – вічно самотніх
У нескінченній подорожі
Під тьмяними зорями.
І тільки голоси дерев шепочуть:
«Ерінн го бра!»
Примітки:
* - Домналл О’Нейлл – верховний король Ірландії, 956 – 980 роки правління.
Дороги самотнiх
© Copyright: Шон Маклех, 2015
Свидетельство о публикации №215041300085
Свидетельство о публикации №215041300085
Рецензии
Как одинок человек в пути, когда не знает куда идти.
Мирному легче, солдатская доля - жить в самоте или в неволе...
Проникновенны и грустны ВАШИ стихи.
радости, умиротворения и света Вам!!!
С теплом души.
евгения
Евгения Козачок 14.04.2015 07:49 • Заявить о нарушении
Мирному легче, солдатская доля - жить в самоте или в неволе...
Проникновенны и грустны ВАШИ стихи.
радости, умиротворения и света Вам!!!
С теплом души.
евгения
Евгения Козачок 14.04.2015 07:49 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.