То хто ж ти є, чудовисько жахливе,
Чиє ім’я виводжу п’яною рукою,
І називаю вголос тихо й полохливо?
Чи й досі мене нудить всю добу,
А рот не полишає присмак гною?
Чи через тебе я кричу вночі?
Чи через тебе ввечері боюсь заснути?
Невже ти – та, кого завжди благав «мовчи!»
Одразу перед тим, як втратити контроль
І пляшкою в тебе жбурнути?
Ти й до цих пір вночі стоїш над тілом
Зі скель колись стрибнувшого мене,
Коли воно живе іще було й не тліле.
А зараз, очі собі вирвавши,
Не скаже й слова, й не зітхне.
Я сподіваюсь, ти помреш не так,
Як в моїх снах (вже декілька разів
Застреленою падаєш навзнак);
А по-людськи, без жодного насилля,
Без участі удавок, пістолетів і ножів.
Чудовисько
© Copyright: Богдан Дедок, 2015
Свидетельство о публикации №215041800659
Свидетельство о публикации №215041800659
Рецензии