***
Моїй країні, моєму місту, моїй долі
Веб-камера – як полиск світла,
Як дотик теплий крізь буття:
Моїй душі мелодія пресвітла
Єднає місто й долі почуття.
Купає сонце промінь у Дніпрі,
Ховаючи у хмарах своє серце.
Вітання линуть в відблисках мені,
У сумнівах розхитуючи дверці…
Ой, Нене, сумно, боляче мені!
Щоденно запікає в серці мука!
Як ти без мене? Я ж живу уві сні,
Карає душу болісна розлука…
Ховаю сльози - пута захисні.
Чому застрягла на крутому схилі,
Га, доле? Нені б щастя навесні!
Мені б Дніпра відчути хвилі…
Свидетельство о публикации №215041902205
Я что-то местами понимаю - "на ощупь" - чувствую, что оно о разлуке, о Матери -Родине - об Украине, что хочешь хоть ненадолго увидеть Днепр...
- Я вспоминаю, когда читаю эти строки, свою бабу Маню - ее блестящие, как тёмные вишни, глаза, её Взвары с сушеными грушами..
Не грусти, милая Наташенька, всё пройдет, Родина останется.
Обнимаю тебя,
Г.О.
Геля Островская 24.04.2015 15:57 Заявить о нарушении
Бывает, накатывает печаль и выплескивается в стихо )
Но вот так, как в этом, не часто. Что же, такая жизнь, кусючая иногда.
У всех бывают приступы тоски. Хорошо, что у меня есть возможность излиться рифмами, легче становится.
Наташа Шевченко 24.04.2015 16:16 Заявить о нарушении