Знаєш ,нам до вічності залишалось зовсім трохи,
декілька поглядів, дотиків і важливих слів.
Кави у ліжко, вина на вечерю і поезії перед сном,
Таких банальних речей, але водночас таких важливих.
Сидячи на підлозі, знесилена i безхребетна,
я просила лишитися тут, наодинці зі мною.
Ти заплющивши очі, морщив лоба і
мовчав, важко дихаючи.
За вікном сигналили машини, акомпануючи нашій тиші.
У кімнаті жахливі протяги, хоч і вікна ніби зачинені.
Твої руки більше не з полум'я, твої очі більше не зоряні,
тільки холод, темрява й тиша.
Я розгублена, стомлена ,зболена
і ти мене більше не вилікуєш.
***
© Copyright: Екатерина Головницкая, 2015
Свидетельство о публикации №215051500084
Свидетельство о публикации №215051500084
Рецензии
