Новела У Укра ни ж ноче обличчя

   Для  КОЖНОЇ ЛЮДИНИ СВОЯ Батьківщина найкраща. Я спробувала уявити Україну в образі дівчини…

           "Дівчинка з гарним ім’ям і щирим серцем"

             Ця історія трапилась нещодавно…

          Жила-була собі дівчинка з гарним ім’ям і щирим серцем. Вона була веселою та грайливою дитинкою: любила сидіти на руках у свого татуся та легенько пощипувати його вуса, також їй подобалось роздивлятися гарне, трішки кучеряве золоте волосся матусі і доторкатися до нього своєю маленькою ніжною ручкою. Вона щиро любила своїх домашніх тваринок – завжди турботливо дбала про них, а вони, на знак своєї любові, частенько вилизували її пухкеньке гарненьке личко і дозволяли дівчинці робити з собою усе, що їй заманеться. Вони, мабуть, серцем відчували, що вона не зможе заподіяти їм лиха. І з нетерпінням чекали її, коли вона поверталась додому. Двір, де любила грати дівчинка, був усаджений  гарними квітами…

   І їй завжди подобалось вдихати пахощі, які надходили з різнокольорових і таких яскравих привітних бутонів. У трирічному віці, дівчинку, як і усіх її однолітків, спіткала криза цього віку. Вона нікому не дозволяла собі допомагати та усе казала: «Я сама… я сама… я доросла» Але батьки намагалися все одно їй допомагати: причісувати їй волосся, одягати їй звичайний одяг та святкові сукні, зав’язувати шнурки, заплітати волосся...

         … Час йшов… і дівчинка дорослішала…… Вона вже все могла робити сама. Її густе красиве волосся
вкладалося в дві довгі коси. Її очі, добрі та допитливі, завжди намагалися
посміхнутися сумним людям…..

     Але одного разу дівчинку спіткало лихо… Її тато і мама пішли в інший світ….. Так вирішила доля…. І там вони стали допомагати своїй донечці. Батьки не забули, що дівчинка завжди мріяла стати самостійною. І тому вони, сидячи на легенькій хмаринці, спостерігали за дитиною І намагалися їй давати гарні поради. Але зустрітися з татом і матусею дівчинка могла тільки уві сні… А вона так не любила спати! …

    Йшов рік… другий… і дівчинку вирішили віддати заміж. Вона не розуміла чому у двадцять три роки вона повинна вийти заміж, як і всі її однолітки… Вона була дуже гарна, і не раз чоловіки задивлялися на неї, проходячи поряд, а жінки дивились по-іншому – із заздрістю. Хоча дівчинці було не знайоме таке почуття як заздрість.

   Її познайомили з одним дуже заможним паном з-за океану. Він був поважного віку і міг дозволити собі любу забаганку: вміло наказував іншим людям робити одне, друге… Деякі люди вважали його розумним, але жорстоким, інші – нормальним чолов’ягою. Була у нього одна особливість: колір його шкіри був схожий на каву у філіжанці. Коли він був в доброму гуморі, шкіра була більш світлого відтінку, ніби у каву добавляли
молоко, а коли він сердився, його шкіра чорніла як попіл. Йому відразу
сподобалась дівчинка, хоча таких, як вона, у нього було багато……

   А дівчинка не кохала його, бо вона завжди мріяла покохати чоловіка, який так буде схожим на її тата. Її тато був дуже добрим лагідним чоловіком. Він дуже кохав дівчинку і її матусю. Тому, дівчина, не хотіла йти заміж за людину з кавовою шкірою. А її матуся, з’являючись уві сні, завжди казала своїй донечці: «Одного разу ти зустрінеш доброго та чуйного чоловіка, ти його відразу впізнаєш. Він буде твого роду та мелодія його серця буде приємно звучати, ніби скрипка…»

      Дівчинка не хотіла заміж, її серце не хотіло того шлюбу. І воно кричало від болю та смутку наче зранена птаха!!! ...

        * * * * * * *

        Минув рік….. Дівчина стала матусею, потім бабусею…… Її щире серце турботливо дбало про дитину і чоловіка…. Її ім’я стало відомо у різних країнах. Всі її любили та поважали за вроду, розум та добре серце. А краї, куди Вона приїздила, запам’ятали Її ім’я, бо чутки про її добре серце розлетілись в усі краї, тому прозвали її У КРАЇ… А дівчині дали ім’я – Україна – сильна, розумна, красива та горда!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

   Марія Старчикова, 5 жовтня 2014 року