Just the falling rain

Translation of  Валентин Лученко http://www.proza.ru/2013/09/26/1905

Just the falling rain
The rain just keeps on falling. It washes sidewalks, cobblestones, trees, and rooftops. It taps at windows, clatters in gutters, dribbles down over the edges of leaves and umbrellas. The city seems thoroughly washed. It’s festive. Lanterns and cars’ beam lights form a celestial spectacle of water and light.

There is no want to hide either in a warm coffee shop, or in the comfort of home. Feel the urge to inhale the pungent smell of totally wet chestnut and maple bark. Observe how new-born streams carry yellowed leaves and create drifts on sidewalk borders. Absorb the music of rainy weather. A moment or two, only the rain is capable to make my city harmoniously composed.

Grass and trees, bushes and flowers breathe in the state of bliss. And it’s doesn’t matter that soon they might be hit by frosts. Today a dandelion is young again. Nettles and mellows look exactly as in April, and a robinia tree – the same as in May, as it wasn’t burned by the ruthless July sun, and the dry August wind wasn’t rolling its leaves into tubes. Viburnum tree branches are sagged under the weight of bunches which are about to splash its thick pomegranate juice. Only birches turned its color to yellow and stand as early-gray-haired missies.

And all this stays with you, nearby. The grove is across the street. It’s followed by the cemetery. Right after – Dnipro… and you’re not too far to reach Chernihiv.

The rain is falling, this water miracle. Life won’t ever end...

Original:

Про100 падає дощ
Просто падає дощ. Миє тротуари, бруківку, дерева, дахи. Дріботить у вікна,
торохкотить у ринвах, скапує з листя та парасоль. Місто мите-перемите.
Святошне. Ліхтарі і фари автівок утворюють феєрію небесної води і світла.

Не хочеться ховатися ні в тепло кав'ярні, ні в затишок домівки. Хочеться
вдихати терпкий запах тотально промоклої кори каштанів і кленів. Хочеться
дивитися як потічки несуть пожовкле листя, утворюють з нього кучугурки на
поребриках. Хочеться слухати музику дощової погоди. Лише дощ здатен зробити
хоч на часину моє місто гармонійно-погідним.

Радіють трави і дерева, кущі та квіти. І дарма, що незабаром можуть вдарити
морози. Сьогодні кульбаба знову юна. Кропива і калачики точнісінько такі,
як у квітні, а робінія така,як у травні, ніби не палило її нещадне липневе
сонце, а серпневий суховій не скручував у трубочки її листочки. Віти калини
повгиналися під тягарем кетягів, які от-от бризнуть густим гранатовим
соком. Лише берези пожовтіли та стоять, як рано посивілі молодиці.

І все це поруч. Через дорогу - гай. За гаєм - цвинтар. За ним Поділ,
Дніпро, а там і до Чернігова недовго.