Складно посмiхатись, коли серце зупиняеться

- Ну, це все. Я йду, - промовила вона і не поворухнулась. - Ти чуєш? Я йду. Ми більше не побачимось. Не хочеш попрощатись?
Він мовчав. За останні 40 хвилин він не промовив ні слова. Він мав, що сказати, він мав стільки всього сказати. Проте слова стояли в горлі. Мигдалини стискались щоразу, коли він відкривав рот, не пропускали жодного звуку. Можливо, то був якийсь шоковий стан. А може усьому виною вчорашня вечірка, де він хильнув зайвого. Голова гуділа, розколювалась на дрібні частини, а тут ще й вона зі своїм "я йду". Розпинається тут, розказує, який він поганий і неуважний, як мало подарунків робить їй і як це їй осточортіло. Боже, яка ж вона дурна, думає він і мовчить.
На її день народження він подарував їй світанок у Карпатах. Хіба може бути коштовніший подарунок? Вони сиділи обійнявшись в росянистій траві, слухали спів пташок, а він від захвату мало не онімів. Вона змерзла. На їхню першу річницю він подарував їй нічне місто. Хіба може бути романтичнішим подарунок? Рука в руці, вони гуляли найгарнішими закутками рідного міста, крокували під майже невидимими тут зорями і заглядали в лякаючу чорноту річки. Здавалося, у нього від такої краси зупиниться серце. Вона стомилася. На їхню другу річницю він подарував їй Париж, найдешевші авіаквитки, три ночі у недорогому, але пристойному хостелі. Для неї однієї - грошей на двох не вистачало. Він не міг стримати усмішки від думки, що його кохана побачить світ, насолодиться чимось новим і потім поділиться враженнями. Їй не сподобався Париж, сказала, що дуже брудний.
- Йди. Усі від мене йдуть.
- Що? Що ти маєш на увазі? У тебе ще хтось окрім мене є?
- у середу мама пішла з життя. І я би віддав усе на світі, аби дійсно ніколи тебе не зустріти, але ще хоча б раз обійняти її. Йди. І ніколи не повертайся. Я залишу бабусину обручку для тої, яка вміє захоплюватись житом, всіяним маками.