Це так печально, як відходять матері
За ту межу, що вже ніколи не вернутись.
Який же смуток - встати на зорі,
Але немає вже до кого посміхнутись...
О, як печально дивиться на світ
Троянда ніжна, що побіля хати,
Як закипівша кров... Колись її
На теплий спогад посадила мати.
А як печально дихає город,
Його невтомно доглядала ненька.
І плаче цвітом вишня від незгод
У грудях щемно зойкнуло серденько.
Печально так переступать поріг,
Коли тебе уже ніхто не зустрічає,
В скорботі уклониться б до землі.
Кому ж вклонятись? Матінки немає...
Ох, як печально мислити про те,
Що більш нікого і нічого не вернути,
А ще сумніше усвідомить те,
Високу цю журбу - до скону не забути.
19.04.15 р.
Проводи
Це так печально...
© Copyright: Валентина Бабиченко, 2015
Свидетельство о публикации №215060401178
Свидетельство о публикации №215060401178
Рецензии