Кохання

Життя без кохання жахливе…
   Осіннє пожовкле листя падало з дерев під ноги перехожим. Повітря було наповнене спокоєм та меланхолією. Самотній листочок зірвався з дерева та кружляючи в повітрі повільно впав під ноги дівчині. Вона підняла його і подивилась, він такий гарній, цікаво в чому його призначення…
  Вона пройшла біля одинокої лави в парку, ще вчора вона була тут щаслива. Дерева шепотіли їй про кохання, повітря було наповнене приємним ароматом ніжності, вона не відчувала вітру, вуста коханого здавалися солодше меду… Лише вчора вона була щаслива…вона кохала… На лаві самотньо лежав букет троянд, це був символ його кохання, її серце лежало там – біля троянд, вони посохли, як і її серце. Не буде вона більше засмучуватись, кохати не буде, відкривати душу. Серце перетвориться на камінь, нікого не пустить…
  Минають дні, проходить час, знову осінь змушує дерева скидати своє листя. Самотня дівчина йде повільне по парку, вона змогла – пережила, серце закрила, нікого не пустила. Ось знайома лава, але щось закололо в серці, і думка, чому саме сьогодні… Чому він прийшов сюди, це її спогади, це її розбиті мрії, але він прийшов з іншою… Пройшла мимо, спокійно та впевнено, в душі все перевернулося та розуміння, що крапка поставлена – більше вона сюди не прийде, не її місце, не її спогади.
   Життя продовжувалась, прийшла весна. В переповнений трамвай Маша ледве втиснулась, знову проспала, спізнювалась. Раптом хтось її покликав:
- Машка, невже це ти? Дуже змінилася. - дівчина повернула голову і побачила колишнього однокласника Рому.
- Привіт! Невже я настільки постаріла? – засміялась дівчина.
- Просто дорослою стала…і погляд змінився
- Тобі здається, я просто втомилася.
- Можливо, але в очах з’явилося щось нове – стояв на своему хлопець, – ти десь недалеко працюєш, давай пообідаємо разом?
- Вибач, Рома, я сьогодні зайнята. – Маша вирішила одразу припинити неприємну розмову.
Вона вийшла на наступній зупинці, легкий вітерець їй шепотів «Повернись, спробуй», але вона швидко пішла. «Ніяких виключень, не пущу» - вистукувало у відповідь серце дівчини. Вона сама не помітила як ноги принесли її до парку…до тієї лави… Там було порожньо, знову на Машу нахлинула хвиля спогадів, як можна довіряти, коли тобі зробили так боляче?
Додому Маша йшла в печальна, вона нікому не потрібна в цьому житті.
P.S. І немає щасливого фіналу в цій історії, тисячі дівчат розчаровуються в кохання через одного чоловіка, та перестають довіряти всім. Вони вже просто бояться відкривати своє серце, з ніжних дівчат вони перетворюються в «сильних» жінок… впускають своє справжнє кохання…і лише люблячий чоловік зможе під маскою «сильної та самовпевненої» побачити ніжну та чуттєву.