Фантазiя номер сiмсот сорок сiм

  Я вигадаю тебе. Ми будемо разом ходити на концерти та у походи. Їздити на фестивалі та автостопом кругосвіт. Читати книжки і слухати музику з одного плеєра по одному навушнику у вусі. На полках поїздів, у автобусах, машинах, їдучі на захід сонця, на берегах річок, морів, у горах та лісах. Мабуть ти будеш трохи вищий за мене, худорлявий, з довгим білявим, а може русим волоссям, з бородою і чудовими очима. А я буду писати тобі вірші до синього зошита, плести фєньки (хоч ти їх ніколи не зможеш приміряти). І збережу у пам'яті всі картинки, що не вмію намалювати, і що калейдоскопом стають у моїй уяві. Все це життя буду вчитися грати та слухати музику, писати картини... А потім, колись, ми оселимося десь у екопоселенні і у нас буде свій лісок, озеро з кувшинками і рибками, і квітучий сад повесні. Зірки за порогом, квіти, сова на дерев'яному горищі, хор цвіркунів та жабок у ночі. І нас буде більше...
  Я вигадаю все це, і тебе. Хоча я напевно знаю, що ти той, про кого мені розповів колись один поет, котрого я випадково зустрічаю раз на рік у тому ж парку. Ти - мій Янгол-Охоронець, що стоїть на хмаринці, говорили, що моє місце на сусідній хмарці з флейтою, і що у тебе в руках скрипка. Але може бути це і гітара, чи мольберт. І це твої прекрасні картини сипляться у моє життя згори...
  Я вигадаю тебе...
  А може й не так. Може все це буде за сотні років, коли вже і я буду зовсім інша, під стать тобі. І ми будемо створювати казки тутешнього світу.
  Вигадую... І тут музика стихає, і картини бліднуть, зникають, я втрачаю твою хвилю, мій приймач видає лише шипіння. Екран тухне. І я йду далі крок за кроком. І шукаю відповідь що воно є "реальність", і невже мара весь той мій світ, з невловимими тінями, хмельним повітрям літніх ночей, відблисками сонячного і лунного світла, казковими створіннями, раптовою кружляючою радісттю?.. І чи допоможуть всі вони мені, коли сонце буде в зеніті...

червень 2015